31. Марія. В очікуванні балу

Я з хвилюванням дивилася на Генрі, очікуючи його реакції. Чи не побачу я в його очах розчарування від того, що його друг обрав просту служницю ?

— Ого… Ну, такого я не очікував, — сказав він. — Але тепер зрозуміло, чому Марія так допомагала нам з Геленою, особливо, коли прийшов король. Вона практично життям ризикувала в якомусь сенсі. Все ж, обман короля — це не простий проступок. Хай король і не проти наших з Геленою стосунків, а навпаки за. 

 — Король за? — мені здалося, що я щось не так зрозуміла. — Я думала, він хоче видати пані Гелену за спадкоємця сусіднього королівства…

— Ти не казав їй? — здивувався Генрі.

 — Ще ні, — відповів Артур. 

Я тільки очима кліпала, переводячи погляд з одного на другого. Про що взагалі мова?

Артур усміхнувся мені:

 — Власне, Генрі і є тим самим спадкоємцем Хеталії, який сватався до Гелени. Ми вирішили, що їм буде краще познайомитися в неофіційній обстановці. Я знаю, з якою неприязню вона ставиться до ідеї договірних шлюбів, тож представив Генрі просто як свого друга, а там уже доля сама мала вирішити — сподобається він їй чи ні…

 — Здається, я їй сподобався, — усміхнувся Генрі. 

Я теж усміхнулась:

 — Можете в цьому не сумніватися…

— Тож сестра буде з чоловіком, який до неї не байдужий, і який не байдужий їй. І при цьому батько теж буде задоволений, — резюмував Артур. 

 — А коли ви їй розкажете про те, хто такий Генрі насправді? — поцікавилась я.  — На балу?

— Я все ж не хочу сильно поспішати, — Генрі зітхнув. — Вона не дуже добре відгукувалась про мене-принца…

— Але зараз вона в тебе практично закохана, може, на балу якраз буде підходящий момент, — припустив Артур.

— Може, її якось підготувати до цього? — замислено сказала я. — Бо вона може розгніватися, що їй говорили неправду… Наприклад, ви якось натякніть, що на балу скажете їй щось важливе…

— Але якщо я проколюсь про бал, хіба вона не почне допитуватись, як я це організував і таке інше? Хоча… Я ж друг Артура… — замислився Генрі. — Тож в принципі вона може подумати, що Артур допоміг. Або я підійду до неї в масці на балу. Вона має мене впізнати, думаю. Навіть якщо я не заговорю ще.

— Ти ж хотів продовжувати цю гру, сказати, що обмінявся з принцом Хеталії одягом, — нагадав йому Артур. — В принципі це можна так і зробити, в в кінці балу зізнатися, хто ти і запропонувати їй руку і серце…

— НУ добре, так і зроблю, якщо нічого не завадить, — кивнув він. — Скажу, що обмінявся одягом. А там буду дивитись по обставинам. В якому вона буде настрої… У мене і обручка з собою, — він дістав з кишені обручку. — От. Від матінки. 

— Чудово, думаю, вона не зможе довго сердитись на тебе, — Артур усміхнувся. — І після балу вам уже не доведеться ховатися, ви станете офіційною парою.

— Король вже питав мене, коли я зізнаюсь, — сказав Генрі. — Каже, що гра і так затягнулась, а Гелені треба заміж. Власне, я думаю весь цей бал був потрібен, щоб змусити мене зізнатися. Ну і заодно пошукати наречених тобі і твоєму братові, Артуре. 

— Ну, в мене вже є наречена, — сказав Артур, обіймаючи мене. — А якщо Річардові когось підшукають, то це тільки на краще, може, він стане більш поміркованим…

Мені стало тепло на душі, коли Артур при другові назвав мене своєю нареченою. Отже, він не соромиться мене, я важлива для нього… Тепер я не сумнівалася, що у нас все складеться добре, і з нетерпінням чекала того балу, який раніше так мене лякав…