30. Артур. "Ви вже знайомі..."

Наступні дні в основному пройшли в тренуваннях. Одразу після вечері я поспішав до своїх покоїв, а там тренував Марію в усьому, що знав.

Ми пройшли прибори, повторили тему, хоча її вона знала, бо подавала все Гелені. Пройшли теми для розмов між дамами, тут теж все було більш менш просто. 

А сьогодні мали проходити короткий курс історії і родини Генрі, щоб Марія не видала себе.

Для цього я покликав і самого Генрі. Він мав ось-ось прийти. Я сказв йому, що відрекомендую свою дівчину. Все ж, саме він мав привести її на бал.

— Що ж, сьогодні Генрі дізнається, хто моя обраниця. Ви ж з ним мали не раз бачитись у Гелени, так? 

— Так, ми з ним бачились, — Марія кивнула. — Кілька днів тому їх ледь не впіймав на гарячому ваш батько, але мені вдалося його обманути… З того часу вони бачаться десь в іншому місці, а не в покоях Гелени. 

— Король бачив тебе зблизу? — мене це дуже насторожило. Я збирався представити Марію на балу, він не мав її бачити… 

— Ну, це було недовго, може, він і не запам’ятав мого обличчя, — трохи розгубилась вона. — Служниць у замку багато…

— Добре, — я кивнув. — Все ж, тобі зроблять зачіску, макіяж, ти будеш в зовсім іншому типі вбрання… Сподіваюсь, він не дуже вдивлявся в твоє обличчя.

 — І ти казав, що всі будуть у масках, — додала вона. 

— Так, — я кивнув. — Це великий плюс. Але все ж потім коли я "оберу" тебе, він рано чи пізно побачить твоє обличчя.

 — Так, — вона аж зблідла. — Він не накаже мене вбити?

— Ти будеш весь час в макіяжі і з зачіскою. А ще в сукнях. Ти не будеш вдягнена, як служниця. Інша справа, нам треба якось так зробити, щоб ти-служниця зникла з замку, — продовжив я замислено. 

— Я маю сказати, що повертаюся до матері? -запитала вона. 

— Враховуючи, що твоя матір теж плете інтриги з церквою, навіть не знаю, як нам краще все прокрутити. Можливо, ми тебе переведемо, — сказав я. — Ну, хм, типу ти працювала тут, а переведемо з замку в якесь інше місце, але теж королівської родини. Треба буде попросити щоб Гелена це організувала. Якщо вона тебе прикриє, все буде добре. Може, "відправить" тебе на якесь навчання? 

 — А ти ще не казав сестрі, що зустрічаєшся зі мною? — трохи знічено поцікавилась Марія. 

— Вона така запальна… Хоча, поки ще Генрі в нас "простий смертний", може і є сенс їй розповісти. Вона може нас прикрити разом з Генрі. Але зараз не хочу думати про це… Подумаю про це завтра, — я подався вперед і поцілував її, прикриваючи очі. 

 — Так, — прошепотіла вона, відповідаючи на поцілунок.

Але в цю мить в двері постукали. Певно, це вже Генрі прийшов. Я відсторонився від Марії, хай і неохоче.

— Хто там? — запитав одразу. 

 — Це я, Генрі, — з-за дверей почувся голос мого друга. 

— О, він вже прийшов, — сказав я одними губами. Трохи хвилювався, але все ж швидко відчинив двері і запустив Генрі всередину. 

Думаю, після наших з Марією поцілунків вже й не треба було особливо нічого пояснювати, по нам все і так було видно… А ще  я тримав її за руку.

— Власне, Генрі, це моя Марія. І я її кохаю. Ви вже маєте бути знайомі.