21. Марія. Найщасливіший день

Я відчувала сильне хвилювання, але воно було радісним. Дуже кохала Артура і те, що ми проведемо стільки часу разом, а не пару годин, як до цього, викликало в мене захват.  Правда, трохи затьмарювала це відчуття думка про той бал, на якому Артуру треба буде вибрати пару з багатих дівчат. Мені дуже не хотілося, щоб він одружився з кимось, хоча я й розуміла, що зі мною він не зможе одружитися, я буа йому не пара, і його рідні ніколи б цього не дозволили. Але вирішила поки що не думати про це. 

Коли Артур допоміг мені сісти в карету, я, послухавшись його, весь час мовчала і не відкривала обличчя. Він тримав мене за руку і усміхався, виглядав щасливим. 

Ми їхали не більше години, нас висадили біля великого маєтку і кучер поїхав геть. Артур взяв мене за руку.

— Я люблю цей дім, — сказав він. — Це був улюблений маєток мами. 

Я роззирнулася навколо, будинок був досить простим на вигляд, але дуже красивим, він потопав у свіжій зелені, навколо було багато квітів, щебетали птахи. 

— Мені теж він дуже подобається, — сказала я.  — Я була б щаслива жити в такому будинку…

— Невже палац тобі менше подобається? Я думав, що якщо дати будь-якій дівчині вибір, вона обере палац, — Артур лукаво усміхнувся.

 — У палаці надто багатолюдно, — я похитала головою. — І всі ці інтриги, боротьба, хто сильніший і головний…  Навіть слуги борються за те. щоб отримати більше влади… Я не люблю такого…

— Влада вимотує, — він кивнув. — Але тільки з нею можна хоч щось змінити. Ходімо всередину. Я покажу тобі дім. Тут мали підготувати все для вечері і навіть невеликий сюрприз, дуже рідкісну річ, тобі має сподобатись. 

 — Ходімо, — я відкинула капюшон і взяла його за руку. Так добре було, що можна більше не ховатися, не озиратися навколо. Лище ми двоє, навіть без подарунків я була б щаслива. Поряд із Артуром я була б щаслива всюди, не лише у цьому красивому маєтку.

Ми пройшли досередини, і Артур провів мене до затишної вітальні, де в каміні горів вогонь, а навколо були розставлені свічки, що м’яким золотавим світлом додавали романтичного настрою. У вазах стояли свіжі букети квітів і був сервірований до вечері стіл з двома приборами. 

 — Це найкращий вечір у моєму житті, — видихнула я. — Дякую тобі, Артуре!

— Це ще не все, — він підійшов до серванту і я побачила на ньому якийсь квадрат. Придивившись, я впізнала цей пристрій, я бачила його в одній з книг, які читала в його покоях, здається, з цього пристрою можна було чути музику.

— Це вініловий програвач. Раритет. Про існування таких технологій майже ніхто зараз не знає, — сказав Артур і почав щось робити з тим програвачем, певно, налаштовувати його, і вже за мить ми почули музику без музикантів. Хоч я і читала про це в тих книгах, все одно була дуже вражена. Це було ніби якась магія. — Потанцюємо? — він простягнув мені руку. 

Я лише кивнула, і вклала свою долоню в його. 

— Це неймовірно, — прошепотіла, слухаючи звуки музики. 

— Радий, що тобі подобається, — він усміхнувся і подався вперед, торкаючись губами моїх губ.

Я відповіла на поцілунок, і ми повільно закружляли в танці. Але цей танець нагадав мені про майбутній бал, про який говорила мачуха Гелени, і я не втрималась та запитала:

— А це правда, що скоро відбудеться бал, на якому тобі треба буде обрати дружину?..

Продовження - завтра о 17.00!

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко - так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі!