20. Артур. "Боягузи не стають королями"

Сьогодні ми з Марією мали втекти з замку. Ми домовились, що вона вийде до стайні. Я буду лише з одним кучером, якого взяв з міста, а не з нашої прислуги. Вона мала вдягнутись так, щоб її обличчя і волосся не було видно, ми мали перестрахуватися. 

Кучери-розвізники зазвичай були не говіркими і тримали язика за зубами, бо розуміли, що інакше залишаться без роботи. 

Але я все одно хотів убезпечити Марію максимально.

Але коли я вже виходив з покоїв ввечері, то зіштовхнувся з Річардом. Він виглядав невдоволеним.

— Що сталося, брате? Ти  ніби лимонів обʼївся… — я подумав, що краще самому почати його розпитувати, щоб він не розпитував, куди я зібрався.

 — А ти не чув? Батько тобі не сказав, що у нашому королівстві з’явилися бунтівники, які налаштовують людей проти королівської влади? — відповів він запитанням на запитання. 

— Ну, вони давно є, — я знизав плечима. — Завжди будуть невдоволені, це нормально. А що, сталось щось конкретне?

— В південній провінції скоїли замах на губернатора, тепер маю їхати туди розбиратися, — буркнув він. — Ні, щоб тебе батько відправив, але ти — його улюбленець, він тебе не змушує робити таку роботу…

— Але я теж їжджу у відрядження, саме я нещодавно їздив до Хеталії, — нагадав я. — А ти тоді сидів вдома. 

— Одна справа — гарно провести час у сусідньому королівстві, відвідучи там бали і світські прийоми, а друга — їхати прямо у осередок бунтівників, — заперечив він. — Якщо мене захочуть вбити, то не зупиняться ні перед чим. Може, батько хоче так мене позбутися, щоб ти посів його місце? 

— Невже ти боїшся? — з іронією запитав я. — Королями боягузи не стають. Та і взагалі, навіщо так казати на батька? Йому точно не вигідно вбивати будь-кого з нас.  Чим більше спадкоємців, тим більше шансів, що династія на нас не скінчиться. А поставити бажаного спадкоємця він може і без вбивств. 

 — Ага, вручить корону тому з нас, у кого першого народиться дитина. — хмикнув Річард. — Ну. за Гелену я не переживаю, вона руками й ногами відбивається від заміжжя. А от ти… Все одно я буду першим, так і знай! — завершив він свою тираду. — Ти мене не випередиш і королем не станеш! 

— Добре-добре, — я усміхнувся. — Не нервуй ти так… А то і без замаху можеш тойво… Ну не дивись так, брате, я жартую! 

  — Твої жартики можуть тобі боком вилізти, — буркнув Річард. — Знай, я буду стежити за тобою! Може, ти сам якось з тими бунтівниками знаєшся!

— Я? — я насупився. — Мені це точно не вигідно. Як ти і сказав, я в батька перший на черзі на престол. Якщо не дитина. Мені немає сенсу бунтувати. 

Хоча… Тут я подумки замислився.

Брат нічого не відповів, лише зміряв мене якимось важким поглядом. Похитав головою з таким виглядом, ніби не вірив жодному моєму слову, а потім  повернувся і пішов до своїх покоїв.  

Коли я йшов до місця зустрічі, то подумав, що все ж можливо я помиляюсь зі своїм задумом… 

Я маю спочатку запитати Марію, чи погодиться вона на все те, що я придумав. З іншого боку, де гарантія, що вона взагалі фертильна? Якщо вона не фертильна, я тільки зроблю їй боляче підняттям цієї теми.

А я не хотів псувати цей важливий для нас вечір. 

Я побачив її на місці в капюшоні і шарфі, як я і просив. я і сам натягнув капелюха і підняв комір камзолу,, щоб не привертати зайвої уваги. 

Я підійшов до неї і взяв її за руки.

— Я дуже скучив, — сказав тихо. — В кареті давай не розмовляти і тримай обличчя прикритим, добре? Не хочу, щоб нас хтось розсекретив раніше часу…