18. Артур. Розмова з батьком

Я вирішив не відкладати в довгий ящик розмову з батьком. Тож одразу після розмови з Генрі пішов до нього. Хотілось розібратись зі справами, щоб потім провести час з Марією наодинці.

Якщо всі мої родичі будуть зайняті, мені буде тільки краще. 

Коли підійшов до покоїв короля, мене зустріла охорона. Вони повідомили батькові, що я прийшов до нього, і потім нарешті запустили мене всередину. Батько сидів у кріслі і читав книгу, але коли я увійшов, він закрив книгу і поглянув на мене. 

— Ну, як пройшов твій візит? — запитав він. — Генріх теж приїхав з тобою, мені вже доповіли. Добре, що він не розгнівався через нашу відмову…

— У тебе, як завжди, повно шпигунів, — я усміхнувся. — Нас бачила всього пара людей, а ти вже в курсі. Власне, про Генрі я і прийшов поговорити. Гелена його не впізнала і ми розіграли перед нею невеликий спектакль, ніби він просто посол. І виявилось, що коли він без титулу, він їй цілком цікавий. 

— Он як, — здається, батько був здивований, що траплялося з ним рідко. — І що ви плануєте з цим робити далі?

— Ну, хіба не всім буде добре, якщо Гелена і Генрі закохаються? Хай закохаються, а потім Генрі зізнається їй, хто він. Гелена трохи позлиться, але якщо вона буде кохати його, то не відштовхне, — поділився я своїм планом. 

— Що ж, може, це й кращий варіант. Гелена любить все робити всупереч, тож, якщо їй сказати, щоб вона не закохувалася в чоловіка, нижчого за рангом, вона якраз це й зробить, — кивнув батько. — От тільки коли вона дізнається правду, чи не відмовиться від цих стосунків?

— Все залежатиме від Генрі. Чи вийде в нього саме закохати її. Думаю, якщо Гелена закохається, а не він просто буде їй подобатись, то все буде добре, — сказав я. — Вона не відмовиться. 

— Ну, сподіваюся, у нього це вийде… А що з тобою? — він поглянув на мене. — Ти виглядаєш якимось задоволеним, може теж закохався там у Хеталії?

— Ні, я там не закохався, — я похитав головою. Це навіть була правда, бо Марія була не хеталійкою. — Я задоволений через Гелену і Генрі, ми з Генрі подружились, поки я був у Хеталії. Я думаю, він стане гідним чоловіком для неї.

— Я радий, що ви подружилися, — кивнув батько. — Але тобі теж варто подумати про одруження. Бо твій брат може випередити тебе з народженням спадкоємця. І тоді ти втратиш право на престол. 

— Довіряти престол братові я не дуже хочу, — погодився я. — Але і одружуватись я поки що не готовий.

Я не міг сказати йому зараз про Марію. Але коли він згадав про спадкоємця… Мені в голову прийшла одна ідея. 

— Не готовий, бо ще не зустрів дівчину, яку хотів би зробити своєю дружиною? Джованна планує влаштувати бал, на який з’їдуться дівчата із знатних родин з усіх куточків королівства, можливо, якась із них полонить твоє серце…. — тим часом продовжував батько. 

Я підтис губи. Коханку батька я недолюблював, хоча особливих конфліктів конкретно з нею не мав.

 Мій головний конфлікт був із самим королем, от тільки король про це не здогадувався. Він не знав, що я всі ці роки ненавидів його за те, що він зробив з нашою матірʼю. Ніхто не знав. Я розумів, що якщо хтось дізнається, я вилечу з замку. Я мав грати в довгу і терпіти, не виказувати своєї ненависті і жаги до помсти… 

— Буде видно, — тільки й відповів я. 

Але в голові нарешті вперше за довгий час зʼявився хоча б частковий план…