15. Артур. "Тільки ти і я"

Я реально здивувався, наскільки добре спрацював мій план. Коли ми з Генрі їхали сюди, я не думав, що все буде так просто. А виходило, що можливо від самого початку сестра ігнорувала Генрі тільки тому що в нього було походження, яке дозволяло взяти її в дружини.

Це було так схоже на Гелену, просто з впертості не дозволяти нікому наблизитись, щоб її не видали заміж. 

Але зараз, коли вона не боялась, що за нього її видадуть вони спілкувались як парочка. Він їй сподобався, сто відсотків. 

Але я весь час, що ми сиділи за столом, думав про Марію. Мій погляд весь час повертався до неї. Мені хотілося торкнутись її, поцілувати, пригорнути до себе.

Я ледь досидів той обід, добре, що сестра була не проти мене спровадити, і нічого не помітила.

Тож зараз, коли Марія зайшла до моїх покоїв, я не втримався. І щойно ми перекинулись парою слів, я обійняв її і поцілував, прикривши очі.

Марія відповіла на поцілунок, обіймаючи мене. Вона виглядала щасливою від того, що я повернувся. 

— Бачу, ти теж скучила хоч трохи, — сказав я неголосно, коли відірвався від її губ.

 — Не трохи, а дуже сильно, — прошепотіла вона. 

— О котрій ти зазвичай завершуєш з сестрою? Коли вона відпускає тебе ввечері? — я сковтнув слину.

Може, я рано заговорив про подібне? Але мені хотілось все підготувати. Хотілось, щоб Марія відчула, наскільки важлива мені. Щоб зрозуміла, що вона для мене — не просто інтрижка. 

Власне, я тільки тому привіз Генрі. Мені треба було мати важіль впливу хоча б на сестру. 

 — Після вечері, якщо в неї немає гостей, вона мене відпускає, коли я допоможу їй роздягнутися… Це десь одинадцята година, — сказала Марія. 

— А вона дає тобі вихідний? — запитав я, проводячи пальцями по її талії. Бляха, почувався якимось помішаним на сексі. Я вже майже забув, як це, поки був далеко від неї.  

— Ще поки в мене не було потреби брати вихідний, але думаю, коли потрібно буде провідати маму, ваша сестра мене відпустить. Вона добра, хоч і намагається здаватися суворою…

— Можна буде якось втекти з палацу, — прошепотів я їй на вухо. — Наприклад, в мою резиденцію біля озера. Батько дав кожному з нас по власній резиденції, коли нам виповнювалось вісімнадцять. На "повноліття" за старим стилем.

 — Це було б чудово, — Марія усміхнулася.  — Тільки ти і я, і нікого, хто міг би підслухати чи простежити за нами…

— Так, — я кивнув. — Тільки ти і я, Маріє… Там це буде безпечно. А тут, як би я не хотів, але краще не ризикувати. Однак, ми все ще можемо пограти в ігри, як того разу, хочеш? 

 — Звичайно, хочу, — сказала вона з ентузіазмом. — А ще ти можеш мені розповісти, що то за… — вона на мить задумалася, ніби згадуючи якесь слово. а тоді продовжила: — Катаклізм відбувся, після чого виникла ця проблема з народженням дітей?

— Ти про це чула? Звідки? — я здивувався. — Взагалі все, що відбулось до нових часів, вважається забороненою історією. Але королівська родина та знать в курсі, що трапилось. Катаклізм — це вибух. Він вбив багатьох людей, а ще більших зробив  каліками. Хай і не зовнішньо. Вони перестали мати можливість продовжувати рід. Саме через це в усьому світі проблеми з народжуваністю дітей. 

 — Вибух? — вона округлила очі. — Мабуть, це було дуже страшно… Я чула, як Гелена говорила зі своїми подругами, от мені й стало цікаво, але я побоялася в неї запитувати, щоб вона не подумала. що я підслуховую…