11. Марія. Жіночий клуб

Коли я повернулася з речами і розклала їх у кімнатці, яку мені виділили поряд з покоями Гелени, я підійшла до неї і запитала:

 — Я вже принесла свої речі, які ще будуть вказівки від вас, пані?

— У мене сьогодні зібрання жіночого клубу, — відповіла Гелена. — Там ти потрібна не будеш. Це буде в моєму крилі, в кімнаті чайної церемонії. Хоча… Ти вмієш подавати чай? Може з тебе і буде толк, — додала вона замислено. — Щоб ми менше відволікались. 

 — Так, авжеж, вмію, — я кивнула. — Агата мене навчила…

— Добре, — вона теж кивнула. — Тоді підеш зі мною і будеш подавати чай. Але все, що відбувається в тій кімнаті, має там і залишитись. Сподіваюсь, ти це розумієш. Я не терплю шпигунок. 

 — Так, я розумію, — насправді мені було дуже цікаво дізнатися, що ж то за жіночий клуб, але не для того, щоб комусь докласти про нього, а просто для самої себе. Тоді, коли я підслухала розмову Гелени з братом, у мене виникло багато запитань, і я хотіла відшукати на них відповідь. Навіть думала запитати прямо у Гелени, але побоялася видати, що тоді підслуховувала їх, вона могла розгніватись і прогнати мене. Тому я так і не запитала її про минулі часи, коли жінки мали рівні права з чоловіками. Але, може, на цьому клубі я почую щось важливе? — Обіцяю нікому не розповідати про те, що почую…

— Тоді зараз можеш бути вільна, за три години прийдеш, допоможеш мені перевдягнутись, і відправимось в кімнату чайної церемонії. 

Я кивнула і вирішила піти пообідати, користуючись тим, що маю вільний час…

***

Але коли вже виходила з кухні і збиралася підніматися нагору, я раптом зіткнулася з тим, кого зараз хотіла бачити якнайменше — братом Артура Річардом. 

— О, руденька, — він обвів мене поглядом, а коли я вже хотіла піти, торкнувся долонею мого плеча. — Стояти. Куди так поспішаєш?

— До пані Гелени, я її нова служниця, — коротко відповіла я, подумавши, що може тепер він не буде до мене чіплятися, адже не захоче мати конфлікт з сестрою. 

— Вона знову попередню звільнила? — здивувався він. — Ну, добре, — хмикнув Річард і трохи відступив убік, видно, не очікуючи такого повороту. — Поговорю з нею. 

 — Дякую, — пробурмотіла я, так і не зрозумівши, що він мав на увазі. кажучи “Поговорю з нею”, може, якісь їхні особисті справи. — Я маю йти, мілорде, бо у міледі Гелени засідання жіночого клубу, треба подати їм чай…

— Іди, — він хмикнув. Вочевидь був не дуже вдоволений, але більше не став нічого казати. 

Я піднялася сходами нагору, поглянула на годинник і побачила, що гості вже скоро прийдуть. Тож приготувала усе необхідне для чайної церемонії. Потім почула у покоях Гелени жіночі голоси, отже її подруги уже тут. 

Я зробила чай, поставила чайник і чашки з цукорницею на тацю, і увійшла до кімнати, де вони сиділи. Розставляла на столі посуд, а сама мимохіть прислухалася до того, що говорила Гелена. 

—...І я рада, що ви поділяєте мою думку, що все це несправедливо. Ми нічим не гірші за них. Тому ми маємо діяти. 

— О, Гелено, у тебе нова служниця? — запитала одна з багато вдягнених дівчат десь віку Гелени. 

— Так, Маріє, підійди, — Гелена поглянула на мене. — У мене до тебе є питання. Жінки в нашому королівстві зараз не мають права навіть на вищу освіту. І це навіть якщо вони з вищих кіл, як я. Чоловікам же, навіть з нижчих кіл, освіту здобувати не забороняється. І навіть бідняк, якщо буде розумним, може сильно піднятись карʼєрними сходами. У жінки ж, навіть найрозумнішої, такої можливості і бути не може. Що ти думаєш щодо цього, чи це справедливо? — вона уважно поглянула на мене…