9. Марія. Нова посада

Коли я переступила поріг покоїв Гелени, то відчула, що червонію. В кімнаті разом із сестрою був Артур. Він дивився на мене з легким здивуванням. 

— Міледі, ось ця дівчина, про яку я говорила, — сказала Агата, присідаючи в реверансі. — Вона охайна і слухняна, і з хорошої родини. Думаю, кращої служниці вам не знайти…

— Ти і про попередню так казала, згадай, що трапилось потім, — пані Гелена насупилась. 

— Гелено, — Артур торкнувся її запʼястка. — Дай дівчині шанс, тобі ж треба допомога. З служницею все робиться набагато легше і швидше. Ти не будеш втрачати так багато часу. 

 — Ну добре, — слова брата трохи пом’якшили суворість Гелени. — Як тебе звуть? — вона поглянула на мене. 

 — Марія, — я теж зробила реверанс. — До ваших послуг, пані! 

 — Головна моя вимога — нічого з цих покоїв не має виноситися назовні! —  сказала Гелена. — Якщо дізнаюся, що ти з кимось пліткувала про мене, чи шпигувала за мною — ти тут же не тільки втрачаєш місце моєї служниці, а взагалі вилітаєш із замку! Все ясно?

 — Так, авжеж, — я кивнула. 

 — Марія не буде пліткувати, — докинула слівце Агата. — Вона навіть у школі вчилася, вміє читати і писати.  І її мати дуже віруюча, тож виховала доньку порядною. 

— Ну тоді добре, побачимо, як вона себе покаже, — Гелена кивнула, а потім звернулась до брата: — А ти будь обережний в відрядженні. Знаю, ти не наш брат і не будеш лізти під кожну спідницю, але все ж… Зараз в тих землях вирує моторошна хвороба з тих, що передаються саме так. 

Я старалася не дивитися на Артура, але на цих словах Гелени все ж не втрималась і поглянула на нього. Наші погляди зустрілися, і він ледь помітно усміхнувся, а потім звернувся до сестри:

— Ти ж знаєш, я практично ніколи не втрачаю голову, — він знизав плечима. — Ризикувати здоровʼям заради ночі з іноземкою — точно не мій стиль. Може тому батько відправив мене, а не брата,  хоч той хотів поїхати.

 — Так, думаю, саме тому він і дав тобі таке доручення, бо був впевнений, що ти нічого там не накоїш, — Гелена усміхнулася. — Повертайся скоріше, Артуре, мені буде сумно без тебе! 

— Я теж сумуватиму, — він кивнув Гелені а потім знову мигцем поглянув на мене. — Добре, я піду, до зустрічі…

Коли Артур вийшов, Гелена звернулась до мене:

 — Я не буду дуже навантажувати тебе роботою, головне твоє завдання  — бути поруч зі мною і виконувати мої прохання. При моїх покоях є кімнатка для прислуги, перенесеш сюди свої речі. Будеш прибирати в покоях, допомагати мені з одягом і все таке. Робота нескладна, думаю, ти справишся, а якщо щось незрозуміло, то питай у мене, не соромся. 

 — Так, дякую, міледі, — сказала я.  Подумала, що тепер я буду ближче до Артура, якщо житиму не внизу, з прислугою, а на поверсі господарів. Але якщо моїм обов’язком буде постійно бути поруч із його сестрою, мені буде складно знову опинитися з ним наодинці… Хоча не варто думати наперед, головне, що я залишаюся в замку і, можна сказати, отримала підвищення. А далі буде видно…

 — Тоді мені зараз  сходити за своїми речами? — уточнила я. — Чи спершу потрібно щось зробити для вас?

— Можеш допомогти мені перевдягнутись, ненавиджу ці корсети… А потім підеш за речами. 

 — Так, міледі, — я допомогла їй розшнурувати корсет, і вона скинула сукню просто на підлогу, а потім підійшла до шафи і заходилася обирати вбрання на вечір. Я ж підняла ту сукню, в якій вона була, і поклала на стілець, щоб потім віднести у пральню. 

Коли Гелена обрала сукню, я допомогла їй вдягнутися. Весь цей час мовчала, бо не була впевнена, чи хоче вона розмовляти зі мною. Моя нова господиня здавалася мені досить різкою і категоричною, і я не хотіла через якесь необачне слово втратити роботу. 

Коли вже все було готове, Гелена взяла з полиці пляшечку парфумів і побризкалась ними.

 — Тепер можеш іти за речами, — відпустила вона мене. 

Я кивнула і попрямувала вниз, у кімнатку, яку ділила з трьома іншими служницями. Коли збирала свої скромні пожитки,  Катріна, що саме теж увійшла до кімнати, зупинилася на порозі, дивлячись на мене стривожено:

 — Маріє, тебе що, виганяють?

 — Ні, я тепер буду працювати в покоях пані Гелени, — сказала я. — І житиму там

— О, — вона здивувалась. — Співчуваю… З пані Геленою жодна служниця не вживається… А потім, коли дівчину пані все ж забракує, її завжди не переводять, а звільняють з палацу…

 — Буду сподіватися, що зі мною такого не трапиться, — сказала я, хоча на серці в мене похололо…