6. Артур. Її перший поцілунок

Серце билось так часто, що я не впізнавав себе. Ніколи не думав, що бажання може затуманити мій розум настільки… Не думав, що подібне взагалі можливо зі мною… Але Марія інша, вона щось таке робить зі мною, що я не можу це навіть нормально контролювати. 

Вона завмерла, дивлячись на мене, її очі широко розплющились. Була дуже гарна цієї миті. 

— Якщо це занадто, ти можеш відмовитись, — нагадав я врешті-решт. 

— Але це неправильно — відмовлятися,  — вона ледь облизнула губи. — Треба дотримуватися обіцянки…

— Я не хочу змушувати тебе робити щось таке, що тобі самій не хочеться робити. Тож я можу змінити бажання, тільки скажи, і я його зміню, — мої губи говорили одне, а погляд зосередився на її губах. Тіло думало про те, що я ідіот, що кажу все це… 

 — Ні. не потрібно змінювати, — вона ледь почервоніла, але продовжувала дивитися мені в очі. 

— Значить, можна? — я торкнувся її долоні. І знову тіло реагувало швидше, ніж розум. Це була погана ідея. 

Марія кивнула. Її щоки все ще були трохи червоними, а її губи ледь розімкнулись. Цей маленький рух змусив моє серце битись ще швидше і я вже просто не міг ні про що думати. Я рвучко подався вперед, зминаючи її губи своїми. Я навіть сам здивувався, наскільки жадібним і жагучим з мого боку був цей поцілунок. Я ніколи нікого так не цілував, як її… 

Марія спершу завмерла, а потім несподівано відповіла на поцілунок. Вона скоріш за все робила це вперше, бо була трохи незграбною, але від цього ще більш зворушливою.  

Власне, тільки усвідомлення того, що вона навіть не цілувалась ще, змусило мене зупинитись і відсторонитися.

Я важко дихав, коли наші погляди знову зустрілись.

— Це був твій перший поцілунок? — запитав неголосно. Ніколи не думав, що з недосвідченою дівчиною все буде настільки гостро… 

— Так, — тихо сказала вона і додала. — Вибачте…

— За що? — я здивувався. 

— Може, я щось зробила не так… — Марія знову облизнула губи. 

— Просто треба більше практики і буде виходити щоразу все краще… — я торкнувся своєю долонею її пальців. — Мені сподобалось… Я б повторив. 

— Мені теж сподобалось, — вона усміхнулася, від чого на її щоках з’явилися ямочки. — Це таке незвичайне відчуття…

— Я можу тебе всьому навчити… — мій голос став якимось нижчим. Бляха, коли я думав, чому я можу її навчити, проклинав себе. Я не мав чіплятись до неї, не хотів бути, як брат, але коли Марія була поруч, мізки просто відмовлялись працювати, як слід. Я думав зовсім іншим місцем…

 — Добре, — сказала вона. — Навчіть…

— Ти кажеш це тому що я лорд і принц? — видихнув їй в губи. — Я не покараю тебе за відмову. Ніхто не дізнається ні про що, ніяких покарань. Я хочу, щоб ти казала і робила тільки те, що хочеш сама. 

— Я стежила за вами, бо… — Марія зітхнула, ніби набираючись хоробрості. — Бо ви мені дуже подобаєтесь, ще з того дня, коли захистили мене від свого брата… Тому я тут зараз, не через те, що ви лорд і принц… А через те, що мене тягне до вас… Мені, мабуть, не можна було цього казати… Але я знаю, що ви не видасте мене, не скажете нікому про мої почуття до вас…

— Ти мені теж подобаєшся, — я торкнувся долонею її талії. — Дуже… 

Дихання вже було частішим, ніж треба. Отримати її тут і зараз — в голові крутилась ця думка, але все ж я вирішив, що не так все має відбуватися. 

І тим не менш, що б там не думала моя голова, мої губи знову накрили її губи. Я прикрив очі, цілуючи її. Намагався трохи стримуватись, але поцілунок все одно виходив пристрасним, надто пристрасним.

Марія обхопила руками мою шию і відповіла на поцілунок уже більш сміливо, я відчував, що вона вся тремтіла, пригортаючись до мене…