3. Артур. "Велике знання - великі печалі"

Я ненавидів батька насправді. За все, що він зробив з нашою родиною. За те, що вбив маму. Але я мав робити вигляд, що в системі. Я не хотів спадку, не хотів керувати державою. Але віддавати державу в руки Річарда — це приректи династію на смерть. Я не  сумніввався, що Річарда скинуть з престолу, він не годився для такої ролі, був надто дурним і слабким. 

Але мені не можна було показувати зацікавленість в престолі. Навколо було надто багато ворогів. 

Коли Гелена пішла і я вже збирався йти до покоїв, раптом почув звук скрипнувшої дошки. Розвернувся і побачив служницю. Коли наші погляди зустрілись, я одразу впізнав її.

Не пройшло і долі секунди, як десь віддалік коридором почулись важкі кроки. Не довго думаючи, я лише губами сказав:

"Сюди! Швидко!" і підкликав дівчину рукою. 

Якщо її зараз помітять тут, її можливо навіть стратять. В замку були дуже суворі порядки щодо цього, у батька була параноя, він весь час всіх підозрював в шпигунстві.

Дівчина, злякано дивлячись на мене, вийшла зі свого укриття. Вона була дуже красива — світла, майже біла, шкіра і великі зелені очі. 

 — Вибачте, мілорде, — прошепотіла вона. 

— Швидко, в кімнату, — я мало не заштовхав її в свої покої і тільки встиг прикрити двері за нею, коли з-за рогу вийшов батько.

Він  підійшов до мене і суворо запитав:

 — Ти не бачив Гелену? Там приїхали посли з сусіднього королівства, з листом від їхнього спадкоємця престолу. Можливо, вдасться влаштувати цей шлюб і укласти вигідні угоди з сусідами. А вона десь запропастилася, посли чекають… 

— Батьку, вона — твоя єдина донька. Чи треба повертатись в це середньовіччя, ми ж знаємо всю справжню історію. Дай їй пожити вільно. Навіщо ці варварські методи? 

Батько насупився. 

— Артуре, схоже, твоє захоплення науками не пішло тобі на користь! Сподіваюся, таке вільнодумство я більше з твоїх вуст не почую, особливо в присутності інших людей! Ти маєш дбати перш за все про нашу державу, як і всі ми! І  твоя сестра теж має поставити обов’язки перед державою вище за власні інтереси! 

Я підтис губи, але не став більше сперечатися. Я не хотів, щоб він дізнався про всю ту ненависть до нього, яка росла в мені роками. Не зараз. Не тут. Не при таких умовах. 

— Щоб краще керувати державою треба знати максимум, — відповів я ухильно. — Коли ми були малі, ти сам завжди нам казав, що знання — сила, головне правильно їх використати. Наші вороги знають все. Буде погано, якщо ми будемо знати тільки те, що дозволяє релігія. 

 — Недарма мудрі люди кажуть, що велике знання — це великі печалі, — відповів батько. — Перестань забивати голову книгами і зосередься на важливіших питаннях. Наприклад, пошукай жінку, яка б народила тобі дитину. Тоді ти зможеш колись сісти на престол. І в такому разі будеш робити що хочеш. А поки король я, ти маєш коритися мені! 

— Так, батьку, — я кивнув. Руки в моїх кишенях були стиснуті в кулаки до білих кістяшок. Йому було плювати на матір. Так само йому плювати і на Гелену. Мені він був остогидлий. 

 — Добре, піду, бо ті кляті посли чекають… Хоче Гелена чи ні, вона має вийти заміж і цим укріпити відносини нашого королівства з сусіднім, — пробурмотів він собі під носа і швидко пішов у напрямку зали для прийомів. 

Я ж нарешті прочинив двері до своїх покоїв, але мало не збив служницю, яка, схоже, знову підслуховувала мою приватну розмову…