=41=

Я прикусила язик, але було вже надто пізно. Необережні слова вирвалися перш, ніж я встигла хоч щось збагнути.

Даремно я це йому видала. Момент і так напружений, а тут ще так сильно прокололася...

Спробувала відійти, але хватка на моєму плечі не слабшала ні на секунду. Варвар тримав мене міцно. Дуже. Його пальці здавалося обпалювали мене справжнім вогнем. Не було жодного шансу вирватися, звільнитися від нього. Він здавлював мою руку мало не до болю.

Повіяло загрозою.

Погляд чоловіка потемнів. В очах з'явився небезпечний блиск.

Навіщо я зробила це? Навіщо дражнила цього скаженого звіра, який і так був не в дусі?

Так нерозумно. Необережно. Однак... я вагітна від нього. Він не посміє заподіяти мені шкоди. Чи не так?

Однак мої рефлекси загострилися.

Я не мала жодних ілюзій щодо Варвара і його морального обличчя. Я не знала цієї людини, але відчувалося, що він здатен зайти дуже далеко. І якщо почне, то вже не зупиниться.

- Отже, зі мною можна тільки за гроші, - похмуро повторив він мої слова, ніби куштував їхній смак на язиці. - І ніяк інакше.

Я вирішила промовчати.

Але ймовірно, мої очі видали відповідь, яка крутилася в мене на думці. Надто очевидно все було.

- Так, по-твоєму, виходить? - прохолодним тоном уточнив Варвар.

Я лише стиснула губи.

- Дай вгадаю, - він примружився, продовжуючи уважно вивчати моє обличчя, ніби сканував. - Ну ти, звісно, не така. Гроші тебе не хвилюють.

Напевно, найрозумніше й далі мовчати.

Нехай поговорить і... заспокоїться.

Але тут щось мене обпекло. Або ж я просто втомилася його боятися, тому сама не розуміла що саме верзу в подальших фразах, просто випалила їх як на духу:

- Знаєте, ви впевнені, що все можна купити. Але це далеко не так. Найважливіші речі у світі не купуються!

- Та годі, - хмикнув він із відвертим знущанням. - Прямо не купуються. Це що ж, наприклад?

- Багато чого.

- Ну давай, - зажадав. - Скажи.

- Здоров'я, - буркнула перше, що спало на думку.

- За гроші найкращі лікарі будуть до моїх послуг, - байдужим тоном промовив Варвар. - Найкращі клініки відчинять переді мною двері. І якщо знадобиться, то я отримаю найпередовіші технології, розробки. Будь-які ліки. Будь-які обстеження.

Тут було важко сперечатися.

- Не найкращий приклад, - криво усміхнувся Варвар. - Є ще? Чи в тебе туго з фантазією?

- Час, - відповіла я. - Час ніхто не може купити.

- Невже? - він із насмішкою вигнув брову. - Я легко куплю час у кого завгодно. Тисячі співробітників продають мені свій час щодня. І варто лише трохи доплатити - продадуться з потрохами.

- Я не про це...

- Про що тоді?

- Знаєте, вам не зрозуміти.

- Тому що ти не можеш пояснити? Така розумна, - протягнув іронічно, ривком притягнув мене впритул. - А слів правильних в тебе не знаходиться?

- Не можна купити щастя.

- Ще й як можна! - розсміявся. - Я куплю будь-яке задоволення, яке буде потрібно.

- Може ви тоді й сонце купите? Зоряне небо? Аромат дощу? Або щирий сміх? - кинула йому в обличчя на емоціях. - Справжнє кохання ви теж ніколи не здатні купити. І взагалі - нічого справжнього. Але мабуть, вас і так усе влаштовує. Ваші співробітники, які залякані вашим похмурим характером. І кругом - гроші, гроші, гроші. У вас іншої теми навіть немає для розмови. Ви в усьому шукаєте корисливість, вигоду. Цинічний. Зіпсований. Що вам можна пояснити, якщо ви впритул не бачите?

- Що я не бачу?

- Справжнє! - заявила з обуренням і похитала головою. Смикнула плечем, знову намагаючись вирватися і опинитися якомога далі від нього. - Досить, пустіть мене.

- Це ти не бачиш, - відчеканив Варвар.

- Що я не бачу?

- Ні чорта!

Сказавши це, він раптом впився жорстким ротом у мої губи. Зім'яв, здавив. Він узяв мій поцілунок ніби штурмом. Насильно. І відсторонитися не дозволив...

…

Шановні читачі, тільки не бийте мене і не сваріть. Все ж таки хочу закінчити цю книжку, тому продовжу писати. Вибачте за зникнення. Просто повірте, у мене були серйозні причини різко зникнути.