=40=

Варвара явно не цікавили мої власні бажання. Було достатньо його тваринних поривів.

Я напружилася. Усім тілом. Затремтіла. Буквально заледеніла від його грубого дотику.

Він продовжував утримувати мене за плече. Не збирався відпускати. Його палаючий погляд викликав дедалі більше побоювань із кожною новою секундою, що минула.

- Іди в ліжко, - сказав як відрізав. - Не зли мене, Надю. Тобі не сподобається той результат, який отримаєш.

- Навіщо вам це? - запитала, не витримавши його скотинячого ставлення. - Для чого вам потрібно, щоб я лежала з вами в одному ліжку? Хочете ще сильніше мене принизити? Познущатися?

- Ти що кажеш? - хмикнув він.

- Ви чули...

- Дурна, - похитав головою, немов і справді почув від мене якусь несусвітню дурість. - Ти хоч уявляєш, скільки жінок мріяли б опинитися в цьому ліжку?

Ні. І уявляти не хотілося.

Я промовчала, аби не злити його сильніше. Здавалося, і так занадто багато всього видала. Необережні слова вже зірвалися з моїх губ. А загострювати стосунки з Варваром було небезпечно.

Я в його повній владі. Нерозумно це заперечувати.

Жінкам він, можливо, подобався. Деякі жінки взагалі від нього божеволіли, хай мені й важко таке зрозуміти.

Але чого варта була та його божевільна коханка, яка хотіла мене вбити.

Звісно, вона ненормальна.

Однак з огляду на те, яким є сам Варвар, цього варто було очікувати. Який він, такі в нього й жінки.

Я намагалася не згадувати про те, що цей цинічний чоловік став моїм першим чоловіком. І... він батько моєї дитини.

- Про що задумалася? - усміхнувся Варвар. - Рахуєш, скільки жінок хоче опинитися на твоєму місці?

А ось тут я сумнівалася, що охочих буде багато.

Безправна. Повністю в його владі. Як він вирішить, так і буде.

Не була впевнена, ніби хтось захоче проживати щось подібне.

- Народити від вас дитину, яку ви маєте намір забрати, - невесело усміхнулася і понуро похитала головою. - Відбою від охочих напевно не буде.

Він мовчав, а я вже не змогла зупинитися.

- Знаєте, жодна мати не захоче віддавати свою дитину.

- А хто сказав, що я заберу свого спадкоємця?

- Ви самі...

- Усе ще може сильно змінитися, - раптом зауважив Варвар, уважно дивлячись у мої очі. - Усе залежить від тебе, Надю.

- Що? Та ви ж зовсім недавно стверджували, ніби...

- Я міг змінити свою думку, - підсумував він немов би навіть із отруйною насмішкою. - Тобі це не спадало на думку?

- Отже, ви настільки легко можете відмовитися від будь-яких своїх слів? Ну що ж, це теж наштовхує не на найкращі думки.

- Тільки ідіот не реагує на зміну обставин. Якби я завжди чітко стояв на одному, то не домігся б успіху в бізнесі. Усе тече, усе змінюється. Чула?

- І що ж так сильно змінилося?

Ні, я справді дивувалася. Його поведінка остаточно заплутала мене і привела в глухий кут.

Спершу він погрожує, спілкується зі мною жорстко, ні в що не ставить. А тепер раптом ставить усе так, немов я здатна в будь-який момент вплинути на його рішення.

Крім як відверте знущання це все зрозуміти не можна.

- Ну можливо, я тебе розглянув.

Він ковзнув по мені пильним поглядом.

Звісно, я була в нічній сорочці, поверх був накинутий щільний махровий халат, який я завбачливо тугіше затягнула поясом.

Варвар не міг нічого побачити, проте він дивився на мене так, ніби бачив. І дуже багато чого.

- Ви казали, я не у вашому смаку.

- Так і є, - кивнув із незворушним виглядом. - Занадто худа. Навіть узяти нема за що. Досі не розумію, як я опинився з тобою в одному ліжку.

Я теж не розуміла. Лише в цьому була з ним згодна.

Це явно щось неймовірне. Ненормальне. Опинитися з ним в одному ліжку. З цим грубіяном!

- Але щось у тобі є.

Він схилив голову набік, безсоромно роздивлявся мене, ніби... прицінювався.

- І не заперечуй, Надю, я тобі теж подобаюся.

- Ні, - похитала головою, постаралася відійти від нього. - Ви мені зовсім не подобаєтеся.

Він не відпускав. Продовжував утримувати мене за плече. Начебто й не надто, не застосовуючи грубої сили. Але це навряд чи допомагало.

- Сама віриш у те, що говориш? - глузливо запитав Варвар.

- Ще б пак, - кивнула. - Відпустіть мене. Будь ласка. Давайте я просто ляжу у вітальні й усе.

- Ні, Надю, - похмуро усміхнувся. - «Просто» не буде.

Від нього тепер повіяло загрозою. Небезпекою. Силою, з якою я справді нічого не могла б зробити.

- Ви не можете змусити мене насильно бути з вами, - буркнула, насилу розліпивши губи.

- Думаєш? - підняв брову. - Поки що в мене непогано виходить.

- Ні, ні, я...

- Сила не знадобиться. Я ще не зустрічав жодної жінки, яка б не хотіла стати моєю.

Треба ж яка в нього захмарна зарозумілість!

Задихнулася від обурення.

Ну вірно, все так. А з ним сперечатися?

Тільки колкість у мене все ж вирвалася. Не в добрий час.

- Так, - сказала. - З вами багато хто б погодився бути. Заради грошей.