=39=

Варвар стояв голим.

На щастя, спиною до мене. Хоча мені й такого видовища було більш ніж достатньо для «вражень».

На якийсь момент підвисла. Дивилася на нього і ніяк не могла відвести очі. Не заїкаючись уже про те, щоб рушити з місця, відвернутися.

Погляд ніби приклеївся до його рельєфного тіла. Навіть страшно уявити, скільки років йому довелося провести в спортзалі, щоб домогтися настільки вражаючої форми.

А може, це все й не в залі...

Аж надто скульптурно виліплений був цей чоловік. Напевно, одними тренуваннями нічого подібного не досягти. Потрібна набагато серйозніша практика. У реальності.

Складалося враження, ніби він вирвався з дикої природи. З якогось моторошного лісу. Із печери. Найсильніший у суспільстві первісних людей.

Варвар, мабуть, зовсім не просто так отримав своє прізвисько.

Мої щоки горіли від збентеження, але я ніяк не могла змусити себе прибрати погляд. Очі мимоволі ковзали по довгих м'язистих ногах. По міцних сідницях. По широкій, ніби литій спині.

Я ніби в дурман якийсь потрапила. Навіть не знаю, як мені вдалося виринути назад на поверхню.

Просто раптом ніби струмом прострелило.

Я немов побачила себе збоку. Який жалюгідний і дивний вигляд має те, що я за ним ось так от спостерігаю.

І навіщо?

Ну просто жах якийсь.

Не можна ж так!

- Що ви тут робите? - пробурмотіла.

- Чого?

Він різко обернувся.

І я сама навряд чи змогла відвернутися, перш ніж побачити зайве. Те, чого зовсім не хотіла зараз помічати.

Дивом встигла. Пощастило, що саме скинула заціпеніння.

- Ви, - пробурмотіла. - Увірвалися в мою кімнату.

- У твою? - він хмикнув. - Ну ти й нахабна дівка. Це моя квартира. І кімната теж моя. І все, що тут є, все, що ти бачиш, - теж моє.

Йому залишалося додати лише, що і я - його. Як черговий пункт власності. На кшталт крісла чи столу.

Але навіщо говорити? Це читалося між рядків.

- Розумію, проте ви самі виділили цю кімнату для мене, - пробурмотіла, нервово прочистивши горло. - А тепер...

- Ні, ти не розумієш, - з голосу здавалося, він усміхався. - Це моя спальня. Ми тут будемо жити удвох.

- Що? - схлипнула від шоку.

Обернулася і застигла.

- Ой! - скрикнула і знову відвернулася.

До такого видовища готова не була. Хоча судячи з того, що зараз я вагітна від Варвара, це видовище не має здатися чимось новим.

- Що тебе дивує? - запитав він. - Мені не можна у своїй кімнаті вибрати щось зі своєї шафи?

Так, схоже він справді одяг перебирав. Стояв же перед відкритою шафою.

- Звісно, обирайте, - сказала. - Швидше беріть що-небудь і... прикрийтеся, будь ласка.

- Навіщо?

Від важких кроків, що наближаються, моментально напружилася.

Він же... він іде до мене?!!..

Паніка захлеснула.

Постаралася відійти, але далеко сховатися не встигла. Важка долоня вже опустилася на моє плече. Міцно стиснула.

- Я в душ, - заявив Варвар, його важке гаряче дихання обпалило мою потилицю. - Душ я приймаю голим.

- Добре, я... я піду.

Спробувала відійти, але він не дозволив.