=38=

З коридору долинав приглушений голос матері Варвара. Здається, вона була зовсім незадоволена тим, що син так швидко її випроваджує. Але він залишився непохитним.
Як я вже зрозуміла, натура у Варвара така. Якщо він прийняв рішення, то змінювати його вже не буде. Тож незабаром до мене долетів звук зачинених дверей.
Ось і закінчилася коротка пауза. Тепер він знову почне тиснути на мене.
Варвар повернувся, ліниво розвалився в кріслі навпроти. Витягнув уперед свої довгі ноги і пройшовся по мені уважним поглядом.
Я мовчала.
Виникло дивне відчуття, ніби він чекав, коли заговорю.
- Хочеш поставити запитання? - запитав Варвар через деякий час.
- Ні.
- Невже тобі нічого не цікаво? - продовжив він, пильно вдивляючись у моє обличчя, ніби бажав розпізнати реакцію.
Мені цікаво, як же втекти від нього так, щоб він ніколи мене не знайшов. Але говорити про це навряд чи варто було. Особливо тепер.
- Моя мати стільки всього базікала, - сказав Варвар. - Наприклад, спадок. Те, що я повинен завести первістка, і тоді отримаю все. Тебе зовсім не хвилює?
- Ні.
- Похвально, - підсумував Варвар. - Тебе й не повинні хвилювати мої особисті справи.
- Я не хвилююся.
- Уже пізно, - сказав він, трохи забарившись. - Іди в душ і лягай спати.
Напевно, час звикати, що тепер моїм життям цілком і повністю керує цей мерзотник.
Я не стала чекати, поки він повторить.
Що далі від нього перебуваю, то легше дихається. Навіть якщо це «далі» в межах однієї квартири розташовується.
- Підемо, - сказав він. - Покажу, де будеш жити.
Піднялася, пішла за ним.
- Тут твоя спальня, - кивнув на двері. - Якщо щось буде потрібно, скажеш. Охорона доставить.
- Добре, дякую, - тихо відповіла я.
Варвар обмежився коротким кивком і вийшов, залишаючи мене саму.
Я почувалася страшенно втомленою. День видався напруженим. Стільки всього.
Сильно хилило в сон. До такої міри, що я готова була просто зараз розтягнутися на ліжку, накинувши покривало, і заснути.
Але я змусила себе озирнутися для початку. Пройшлася кімнатою, відкрила шафу.
Там висів якийсь одяг. На вигляд - новий. Кілька суконь, кофти, спідниці. Внизу стояло взуття. Висунувши кілька шухляд, я помітила навіть спідню білизну.
Ну треба ж, як Варвар про все подбав.
Гірко усміхнулася.
Схоже, я тут надовго застрягла. Якщо не знайду лазівку для втечі.
Я ще трохи вивчила кімнату, потім взяла речі, щоб переодягнутися, рушник і пішла в душ.
Там постаралася швидше привести себе до ладу. Мимоволі провела долонею по животу. Поки що нічого не видно. Термін занадто маленький. Але мені здавалося, я вже відчуваю малюка всередині.
Знала, що це нерозумно звучить. Ще нічого не можу відчути. Проте таке враження складалося.
Ретельно витерлася, накинула сорочку, халат.
Думки все ж таки ковзнули в тему спадщини, про яку так багато й довго говорила мати Варвара.
Значить, ось навіщо йому дитина. Ось чому це так важливо.
І з якоїсь причини Варвар приховує, що вже майже домігся успіху в такому напрямку. Первісток на підході.
Я гірко посміхнулася, зіткнувшись зі своїм відображенням у дзеркалі.
Тільки подумати. Моя дитина - просто козир у чужій грі.
Сил розмірковувати над цим далі вже не залишилося. Тому я просто відчинила замок і вийшла з ванної кімнати.
Навіть кількох кроків не зробила, як остовпіла.
Кров ударила в обличчя.
Ось це сюрприз...
Напевно, мені давно варто було здогадатися, куди все йде.