=37=

- Мамо, тобі пора, - раптом вимовив Варвар.

- Що? Сину, ти хіба не чув? Я маю повідомити новини, які...

- Так повідомляй просто зараз.

- При ній?

Вона знову покосилася на мене з таким виглядом, ніби я була комахою, а то й ще чимось гіршим.

- Або ти говориш при ній, або просто йдеш звідси, - спокійно відповів Варвар. - У мене немає часу вести порожні розмови.

- Ну на цю свою, - її просто пересмикнуло при черговому погляді на мене. - Ти якось час знаходиш.

Утім, виразний погляд сина змусив жінку замовкнути.

Дивно. Невже Варвар захищав мене від її нападок? Якщо й так, то ймовірно, він вважає, що лише в нього є ексклюзивне право на мене нападати. Решті це заборонено.

Ну або в нього настільки погані стосунки з матір'ю, що він не вважає за потрібне хоч якось з її думкою рахуватися.

Однак яке мені діло до всього цього?

Гадаю, що жодного.

- Гаразд, - зітхнула мати Варвара. - Є новини. Твій дід нарешті склав заповіт.

- А я тут до чого?

- Почекай, синку, дай мені договорити. Він вирішив залишити всю свою спадщину тому онукові, у якого народиться дитина цього року. Первісток.

- Те саме питання, - хмикнув Варвар. - Ти навіщо мені про це зараз розповідаєш?

- Ну як? Хіба ти сам не розумієш? У твоїх братів уже давно є діти. Сини, дочки. Навіть якщо в когось із них знову з'явиться дитина, то вона ніяким чином не зможе бути первістком. У всій нашій родині тільки в тебе немає дітей. Саме ти один здатний стати спадкоємцем. Але лише в тому разі, якщо цього року в тебе народиться дитина. А інакше всі величезні статки твого діда просто підуть з молотка. Незнайомим людям.

- Якщо я правильно пам'ятаю, дід збирався заповісти всі свої гроші притулку.

- Ну так. А я як висловилася? Подарує стільки власності якимось невідомим людям.

- Це допомога. Дітям.

- Ой, я тебе благаю. Яким дітям? Це все керівництво притулку розділить між собою. Дітям нічого не дістанеться.

- Кожен судить по собі, - хмикнув Варвар.

- Що, синку?

- Я не збираюся заводити дітей, - виголосив той.

І знову дуже виразно подивився на мене.

Так, не збиралася я ні про що розповідати його матері. Досить було один раз глянути. Зрозуміла відразу.

- Будь ласка, сину, подумай про все. Добре подумай. Це ж божевільні гроші. І все, що потрібно, дитина. Ну якщо ти не хочеш одружитися з нормальною дівчиною, так і бути, бери собі ту, яка сподобалася. Та хоч її!

Вона кивнула на мене.

Як же швидко змінювався її настрій.

А якби мати Варвара дізналася, що я вагітна? Здається, вона б зомліла від щастя.

Незрозуміло лише, чому він сам їй не розповість? Вона ж однаково через деякий час дізнається правду. То навіщо робити з цього секрет?

Ні, дивні в них у родині стосунки.

Однак не мені судити.

- Ой, що таке? - забурмотіла жінка, коли Варвар раптом підійшов до неї і взяв під лікоть. - Що, синочку?

- Давай я тебе проведу.

- Але я нікуди не збиралася. Ще ж рано. Я тільки прийшла...

- Ходімо, - промовив Варвар таким тоном, що заперечити не захотілося.

І повів свою матір на вихід із квартири.

Я так і залишилася в повному подиві.

Що це все було?

Але думки скоро перейшли у звичне русло. У мрії і надії про втечу.

Як би мені вибратися з цієї страшної пастки?