34

- Думаєш, це така велика проблема? - усміхнувся Варвар, пильно вивчаючи мене.

- Що?

- Відібрати в тебе дитину.

- Суд завжди на боці матері, - упевнено сказала я.

- А ти впевнена, що ми дійдемо до суду? - хмикнув він.

- Ти хочеш сказати...

- Не хочу, - різко обірвав мене. - Кажу. Якщо я віддам потрібні розпорядження, то дитину відразу після пологів у тебе заберуть. І за бажання, все обставлять так, ніби ти взагалі не народжувала.

- Та як же так, - пробурмотіла я. - Як?

- Легко. Або ти думаєш, я не куплю за гроші все, що мені буде потрібно? Ну так ти дуже помиляєшся. Не раджу тобі мене злити, інакше результат тобі може не сподобатися.

А мені вже не подобалося. Він що злий, що добрий - різниці немає.

Хоча "доброта" щодо нього виглядала як повний абсурд. Та йому таке поняття в принципі незнайоме.

- Ну а якщо хочеш, то можемо і до суду сходити, - милостиво погодився Варвар на мою пропозицію. - Без проблем. Але ти спершу подумай. Начебто дівка не дурна. Повинна б розібратися.

Мимоволі поморщилася від його випадів.

- Ти справді вважаєш, що суд буде на боці матері? На твоєму боці?

- Звичайно, будь-якій дитині потрібна мати. Це найсильніший зв'язок. Мама і дитя. Тут нічого доводити не треба. Усе ясно.

- Ну, може, і зрозуміло, - кивнув він із тією самою цинічною усмішкою, що до болю дратує. - Але, мабуть, не особливо зрозуміло, якщо ти так сильно брикаєшся.

- Та що за...

- Ти взагалі хто? - поцікавився він прохолодним тоном.

- У якому сенсі?

- У будь-якому. Де живеш? Ким працюєш? Чи є в тебе кошти, щоб утримувати дитину? Дуже сумніваюся. Із квартири сестра тебе виставить. Вона вже шукає шляхи, як би все переписати на себе.

- Що? Ні. Це все дурниці. Квартира ж записана...

- Та яка різниця, на кого і що записано? Вона вже давно зі своїм новим дружком обговорює, як би тебе викинути з квартири, якнайвигідніше продати житлоплощу. Там начебто вигідна пропозиція була.

- Була, але...

- Квартири в тебе немає, - відрізав Варвар, змушуючи мене знову замовкнути. - Роботи теж. Перспектив жодних. То на які гроші ти будеш утримувати дитину?

- Знайду якось. Не твоя справа!

- Ще й як моя! - він кивнув на мій живіт. - Моя дитина має жити в нормальних умовах. І я не кажу вже про майбутнє. Про навчання і роботу. Тобі їй навіть їжу купити нема на що буде. Памперси. Що там ще дітям потрібно? Іграшки.

- Припиніть, - замотала головою, затиснула вуха долонями.

Більше не могла слухати його цинічні міркування.

- Ні, ти послухай, - з натиском промовив Варвар, схопив мене за руки, відвів їх від голови. - Уважно послухай. Будеш робити як скажу. Або - пошкодуєш. Мене краще слухатися. Ясно тобі? Тоді отримаєш щедру винагороду. Ні в чому не знатимеш відмови. І потім народжуй собі дітей від кого завгодно іншого. Скільки сама захочеш. Але ця дитина тільки моя!