=33=

- Та як ти можеш це все мені висловлювати? - прошипіла я. - Сам мене довів, а тепер виставляєш так, ніби це ще я й винна у всьому. У тебе все гаразд із головою?

- Ти чого таке несеш, - загарчав Варвар.

- Нічого, - фиркнула. - У моїй вагітності взагалі тільки ти один винен. Це для мене був перший раз. Це я в той момент нічого не розуміла. А ось ти, досвідчений чоловік. Міг би й здогадатися, що зі мною щось не так. Міг би взагалі використати хоч якісь засоби... ой, що це я кажу? Кому я це пояснити намагаюся?

Я стукнула кулаком по спинці дивана.

- Цей диван бачиш? - запитала у Варвара.

- Бачу.

- Ну ось у цього дивана емоційний діапазон більший, ніж у тебе.

- Емо... що? - він поморщився.

- Ти, напевно, впевнений, що для дівчат як подарунок. Упевнений, що з тобою мріє бути кожна.

- Не впевнений, - усміхнувся. - Знаю.

- Ну так ти дуже сильно помиляєшся. Якби в мене був вибір, я б краще завагітніла від кого завгодно. Але не від тебе!

Він похмурішав.

Але мене вже було не зупинити. Занадто багато болю Варвар завдавав мені. Занадто через багато чого він мене вже провів.

- Ніякий ти не подарунок. Ні для кого! Жінки хочуть тільки твоїх грошей, тому й готові терпіти твої витівки. Твоє хамство. Жорстокість. Твою жахливу поведінку. І ця твоя коханка... а вона взагалі здуріла. Готова піти на вбивство вагітної. Що в неї в голові? І добре вона, бідна жінка. Її можна зрозуміти. Від спілкування з таким як ти і не до такого ще дійдеш. Але ти? Про що ти думаєш? Чому не помічаєш того, що в тебе коїться просто під носом?

- За язиком стеж.

- Своїм слугам наказуй. Охороні. Своїм коханкам. Або ще комусь. Але я вільна людина. Танцювати під твою дудку не збираюся. Зрозумів?

Він дивився на мене і мовчав.

Але його погляд був більш ніж виразним.

Повисла тиша. Пауза, що виникла між нами, дедалі сильніше затягувалася. І що довше я дивилася в палаючі очі Варвара, то більше мені ставало не по собі.

Про свій емоційний спалах починала шкодувати.

Незграбно совалася на дивані, намагаючись відсунутися від нього на безпечну відстань.

Але ймовірно, такої відстані поруч із Варваром не було. Як і поняття "безпека" в принципі.

Він схопив мене за ногу. Під коліном. Грубо присунув назад.

- Вільна людина, - вимовив холодно. - У тебе в животі росте моя дитина. І поки це так, ні про яку свободу ти навіть заїкатися не маєш права. Ясно тобі?

- Ні, не ясно.

Напевно, від страху в мене зовсім відключилися мізки. Інакше я б не змогла пояснити, чому сперечалася з цим психом.

Краще ж погоджуватися. Не заперечувати. Грати роль "покірної".

Але щось усередині наче штовхало мене боротися проти Варвара. Особливо в такі моменти як зараз. Вмикалася якась прихована впертість.

Божевільна впертість, я б сказала.

- За законом це взагалі моя дитина, - тихо продовжила я. - А ось твоє батьківство ще потрібно довести.

На цих словах я вперше побачила, що у Варвара розширилися очі. Схоже, від моєї нахабності він справді дуже здивувався. До таких випадів не звик.

Він у принципі не думав, що випади проти нього можливі. Ще й від такої, як я. Він же мене ні в що не ставив, не сприймав.

- За законом, значить, - повторив хрипло.

- Так, за законом, - кивнула я.

Сама не знаю, звідки брала сили на це протистояння.

Можливо, малюк усередині мене допомагав. Зовсім крихітний, але вже давав мені енергію і волю для боротьби.

- Ти не маєш права розлучати матір і дитину.

- Ти щойно кричала, що вагітності не рада.

- Так. Тому що це вагітність від тебе. Але тут уже нічого не поробиш, тому я приймаю ту реальність, яка є. Однак не сподівайся, що вийде так просто відібрати в мене дитя. Не дозволю!