=31=

Варвар обхопив мене за талію. Схилився наді мною і зарився обличчям у моє волосся, глибоко вдихнув. Його гаряче дихання обпекло шкіру вогнем. Від потилиці по спині раптом побігли зрадницькі мурашки.

Що цей чоловік собі дозволяв? Навіщо?!

А головне... чому я сама нічого не могла з цим вдіяти? Затремтіла в його руках, але не зробила жодної спроби вирватися з його рук.

А він поводився так, немов те, що відбувалося, було абсолютно природним. Він поводився впевнено, владно. І здається, саме його рухи придушували мою волю остаточно. Що далі, то сильніше. Інакше мою власну бездіяльність не можна пояснити.

Можливо, так діє гіпноз.

І справді - було в діях Варвара щось гіпнотичне. Мене ніби затягнуло в палаючу воронку. Глибше й глибше. На саме дно. У невідомість.

Він запустив пальці в моє волосся, зсунув пасма вбік, і вже наступної секунди я відчула його гарячі губи на задньому боці шиї.

Дотик обдав шкіру вогнем.

Це й змусило мене випливти з дурману. Різко й безповоротньо.

Я сіпнулася і пробурмотіла:

- Відпусти мене, негайно...

- Навіщо? - рівно кинув Варвар.

І притягнув мене ще міцніше. Впечатав у своє тіло.

- Ти що таке витворяєш?!

Смикнулася сильніше, але це не допомогло.

І найгірше - його близькість дуже дивно діяла на мене. Спливали абсолютно непотрібні спогади про минуле. Про нашу єдину ніч, яка остаточно змінила моє життя.

- Роблю, що хочу, - хрипло вимовив Варвар, продовжуючи позначати мою шию губами, ніби нічого особливого в цьому не помічав.

- Ні, так не піде, - рішуче сказала я. - Пусти мене. Усе! Ти чув? Досить! Нема чого мою шию слюнявити...

- Треба ж, - хмикнув. - Раніше ти зовсім не заперечувала.

- Раніше?

- Ну зробили ж ми якось дитину.

Навіть не бачачи його обличчя, розуміла, що зараз він усміхався.

Весело йому.

А от мені зовсім не до сміху.

- Пусти! - взвизгнула я.

- Що за істерика?

Тепер у його голосі почулося роздратування, але мене це не хвилювало. Лише б вирватися.

- Пусти! - заволала ще голосніше, ніж раніше.

Здивувалася, коли він і справді відпустив. Настільки несподівано відвів від мене свої руки, що я похитнулася. Різко відійшла вбік, вхопилася за край стола, намагаючись утримати рівновагу.

- Усе? - поцікавився похмуро. - Заспокоїлася?

- Більше ніколи так не роби.

Він мовчав.

А в мене знову здавали нерви.

- Ти чому завелася? - запитав Варвар.

- Краще ти скажи, - зковтнула, поправляючи одяг і волосся. - Що це було? Чому ти раптом на мене накинувся?

Його погляд ковзав по мені, немов відстежував кожен рух. Від такого положення ще сильніше ставало не по собі.

- Казав, я не в твоєму смаку, - мій голос зірвався до шепоту.

- Не в моєму.

- Тоді що це?

- Вирішив перевірити.

Крива усмішка грала на його губах.

- Перевірити? - загальмовано повторила я.

- Так, - зронив він недбалим тоном. - Хотів зрозуміти, як далеко мені захочеться зайти з тобою.