=30=

Поки люди Варвара займалися купівлею і доставкою продуктів, я розмірковувала про своє. У голові визрів план. Можливо, не найвдаліший, але спробувати варто було.

Звичайно, піде багато часу. А ще доведеться вдавати, ніби я повністю прийняла правила гри і готова підкоритися Варвару у всіх сенсах.

Але на той момент я була впевнена - це того точно варте.

Буде важко. А як інакше? Якщо хочу вислизнути, то треба діяти хитріше. Силою мені перемогу не здобути. У Варвара і ресурсів набагато більше, і досвіду. І навіть зараз було страшнувато міркувати про все це, оскільки здавалося він мої думки читав. Ось просто зараз так робив. Хоч зовні все виглядало так, ніби чоловік втупився в телефон і світу навколо для нього просто не існує.

Пролунав дзвінок у двері.

Продукти? Уже? Так швидко?

Піднялася, щоб відчинити двері. Але застигла під важким поглядом Варвара.

- Ти далеко зібралася? - холодно запитав чоловік, продовжуючи неупереджено мене сканувати від маківки до п'ят.

- Відчинити, - пробурмотіла. - А що не так?

- Сам відчиню, - заявив чоловік. - Сиди.

Опустилася назад у крісло.

Варвар пішов у коридор.

До мене донеслися короткі сухі фрази. Так, це справді приїхали охоронці Варвара. З обіцяною доставкою продуктів.

Побачила, як вони проходять повз. Відносять великі пакети з їжею на кухню. Після грюкнули двері, залишаючи мене наодинці з моїм викрадачем.

- Ну давай, Надю, - сказав Варвар, кивнув на кухню. - Краще тобі поквапитися. Тепер і я голодний.

Знову цей його погляд. Важкий. І такий... важко описати. Можливо, я вже сама себе накручувала, вигадуючи те, чого й близько немає. Але Варвар дивився на мене так, ніби одяг очима зривав.

Стало ніяково. Холодно якось.

Від такої важкої уваги виникли відчуття не з приємних. Але я не стала на цьому концентруватися. Надто вже сильно втомилася від постійної напруги. Хотілося хоч трохи видихнути.

Рушила вперед. Повз Варвара. На кухню.

А він встав, ніби спеціально перегородив прохід. Нікуди йти не збирався.

Міг би й посторонитися, а то мені довелося повз нього протискуватися, щоб хоч трохи пройти вперед. Загородив собою абсолютно все.

Тепер і не протиснутися повз нього.

Хоча протиснутися мені все ж довелося. При цьому ми з Варваром усім тілом стикнулися. Добре хоч були в одязі.

Стоп. Що за безглузда думка? А хіба ми могли опинитися не в одязі?

Поморщилася і скоріше прошмигнула на кухню.

Ну все. Можна тепер хоч трохи видихнути.

Зайнялася готуванням.

Це мені дуже подобалося. Сестра готування на дух не виносила, але я без проблем займалася цим одна.

Іноді спеціально шукала нові рецепти в Інтернеті, щоб приготувати що-небудь особливо цікаве. Зі звичайнісіньких інгредієнтів можна було зробити справжній кулінарний шедевр. Було б бажання. А решта якось додасться.

Загалом, зараз я настільки захопилася процесом, що навіть не помітила...

- Навіть не думай мені що-небудь підмішати, - раптом пролунав хрипкий голос Варвара.

Стрепенулася, здивовано подивилася на нього.

Не помітила, що він тут.

- Що? - пробурмотіла глухо.

- Я тебе наскрізь бачу, Надю, - викарбував він.

Стало прикро від того, наскільки легко мій план розкусити. Хоча з урахуванням підозрілості Варвара зовсім не дивно, що він подумав саме про такий варіант.

А втім, найкращий захист - напад. Так я подумала і вирішила сама його атакувати. Хоча б спробувати збити його з пантелику.

- Цікаво, а що б я могла тут тобі підмішати? Зайвих спецій підсипати? Перцю побільше? Або солі?

- Знаєш що, - холодно відрізав Варвар.

- Взагалі, я для себе готую, - знизала плечима. - Тебе пробувати не змушую.

Відвернулася від нього, але відчувала, що він продовжує за мною спостерігати. Такий погляд не можна не відчути.

Надто вже він пильний.

Важкі кроки все ближче й ближче. А далі - я раптом відчула те, чого вже точно не бажала і навіть у страшному сні уявити не могла б.