=29=

Тут Варвар мав рацію. На жаль. Випробовувати межі його терпіння - не найкраща ідея. Краще зробити вигляд, що я прийняла правила гри. Підкорилася йому.

Тоді він розслабиться. Упустить момент. І мені в підсумку буде набагато простіше від нього втекти.

- Зараз я б хотіла дізнатися, де тут кухня, - сказала рівно і спокійно зустріла його погляд.

У крижаних очах навпроти відбилося легке здивування.

- Це ще навіщо?

- Хочу їсти, - знизала плечима.

Варвар кивнув, а потім подав мені планшет.

- Вибирай.

На екрані вже було запущено додаток. Доставка з ресторану. Страви на будь-який смак. Хоч суші, хоч бургери. Хоч традиційна кухня. Борщ. Котлети. Хоч варіанти для гурманів із такими назвами, коли язик зламаєш, якщо спробуєш вголос проговорити. Морепродукти всякі. Вишукані десерти.

- Мені подобається домашня їжа, - відірвала погляд від екрана і подивилася на Варвару.

- Там різна є.

- Бачу, але мені подобається готувати самій.

- Що за примха? - поморщився він, ніби я висловлювалася невідомою йому мовою. - Навіщо витрачати час, якщо можна все замовити й так?

- Ти нічого не готуєш?

- Не бачу сенсу.

- Ну раз ти звик інакше, то... буде важко пояснити.

- А ти постарайся, - усміхнувся. - Раптом зрозумію?

Ох, як же мені не подобався цей блиск у його очах. Варвар і раніше так на мене дивився. Іноді. Ніби... ні, навіть продовжувати не буду. Не хочу на цьому концентруватися. Навіть у думках. Поки не думаю на цю тему, то цього наче й немає.

- Домашня їжа смачніша, - знизала плечима. - Якби ти пробував, то сам би це розумів. Справжня домашня їжа. Не та, яка готується в ресторанах під цим виглядом.

- А ти, дивлюся, багато чого пробувала.

- Ні, але...

- Ти в таких ресторанах ніколи не була, Надю, - посміхнувся ширше. - Ти навіть не розумієш, який там рівень сервісу і якості.

Чомусь стало прикро.

За кого він мене приймав? Думав, я якимись покидьками харчуюся? Або готую аби що?

Сервіс, рівень. Ну і?

Припустімо, у настільки дорогих ресторанах я й справді ніколи не була. Від цін ставало не по собі. Ну от як борщ може обходиться в таку суму? Приготований із золота?

До речі, так. Були там і страви, де в назві значилося золото. Та ще й із певною кількістю карат.

Яка дурість. Хіба золото може зробити їжу смачнішою? Навіщо це взагалі їсти?

Але в багатих свої примхи.

- Люди, що живуть тут, звикли отримувати все найкраще, - заявив Варвар байдужим тоном. - Відразу. На першу вимогу. Тож цей ресторан повністю відповідає вимогам.

Дивилася на нього мовчки.

Що тут скажеш?

Ну нехай...

- Тому не тягни час, - продовжив Варвар. - Роби замовлення.

Їсти мені зовсім не хотілося. Про кухню брякнула, щоб змінити небезпечну тему. І щоб час потягнути.

Та й загалом було б непогано озирнутися, що тут і як там.

- Для мене смачніше те, що я сама готую, - відповіла йому нарешті. - А ти не куштував, тому не можеш судити.

- Припустимо, - хмикнув і послабив краватку, продовжуючи мене уважно вивчати з голови до ніг. - Тоді що ти пропонуєш? Поїхати в супермаркет? Чи може, хм, на ринок?

Останнє слово він навіть із якимось презирством вимовив. Ніби на ринок ходили тільки якісь негідні люди.

Стало дуже неприємно.

Але я придушила те, що крутилося на язиці як різка відповідь.

- Можна замовити продукти додому, - сказала, намагаючись, щоб усе звучало рівно і спокійно.

- Можна, - кивнув Варвар. - Давай список. Моя охорона купить і все доставить.