=25=

Варвар перевів погляд на дорогу. Усім своїм виглядом дав зрозуміти, що розмову завершено. І він тепер навіть слухати мене не збирається. Багато честі для "брехухи".

Але так легко і швидко замовкати я не збиралася.

Ця його божевільна коханка продовжить плести інтриги. І те, що вона залишиться жити в будинку, а я тепер буду замкнена у квартирі Варвара, нічого не змінює. 

Загроза нікуди не зникла. У неї можуть бути друзі серед прислуги, охоронців. Вона знайде шлях до мене дістатися. Ненормальна. Готова вбити, аби Варвар належав їй без залишку. Ніби я претендую на цього покидька. Та навіщо мені дався такий мерзотник як він?!

Ох, як би я мріяла ніколи в житті його не зустрічати. Ось що було б по-справжньому добре. Але час назад не повернеш. Занадто пізно.

І до чого ж прикро тепер усвідомлювати, що ми з цим жорстоким і цинічним чоловіком пов'язані до кінця днів, адже я ношу під серцем його дитя.

- Послухай, мені немає жодного сенсу брехати, - пробурмотіла я. - Знаю, ти не віриш. Але навіщо таке вигадувати? Якби я хотіла позбутися дитини, то зробила б це відразу. Для чого ж тягнути?

- Зрозуміло для чого, - хмикнув Варвар. - Гроші.

- Так, ростити малюка одній важко. Потрібно багато фінансів. Але хіба це причина для аборту? Якось я б зуміла заробляти на життя. Знайшла б спосіб. Та хоч прибиральницею б влаштувалася. Не важливо. Мій малюк отримував би все найкраще. Завжди.

- Та що ти під ідіотку косиш? - обірвав Варвар. - Майстерна стерва, а розігруєш із себе блаженну. Ну просто свята простота.

- Нічого я не...

- Ти моїх грошей хотіла. Розмірковувала, як краще розвести, щоб отримати фінансове забезпечення до кінця днів.

- Що? - вражено видихнула.

- Твої плани для мене не секрет. Тож закінчуй це. Мені подобається чесність. Хочеш грошей отримати, так і говори. Прямо. Без усіх цих вивертів і хитровигаданих схем.

- Мені від тебе ні копійки не треба! Залиш собі свої кляті гроші! - вигукнула в серцях. - Ніколи в тебе нічого не візьму.

- Отже, сама дитину виховувати зібралася? - він знову подивився на мене й усміхнувся.

- Так!

- Ти хоч уявляєш, скільки це все коштує? У яку суму тобі обійдеться?

- Не важливо, - кинула я. - Якось розберуся. Усі справляються. І я впораюся.

- Ясно. Хочеш мого сина в злиднях залишити.

- Чому сина? - насупилася. - Може буде дівчинка.

- Не буде. Мені давно спадкоємець потрібен.

- І ти впевнений, що здатен контролювати навіть це?

- Я здатен контролювати все, - холодно заявив Варвар.

- Але не свою коханку, яка намагалася мене вбити, - похитала головою. - Чи ти впевнений, я й це вигадала? Цікаво, навіщо? Теж заради грошей?

- Мадіна не заподіяла б тобі шкоди.

- Та вона ненавидить мене.

- Її почуття до справи не стосуються.

- А що стосується? - більше не могла стримувати емоції. - Вона віддала чіткий наказ мене знищити. Я трохи розумію вашу мову. Тільки це і врятувало. Інакше б ми вже з тобою не розмовляли.

- Гарна в тебе фантазія. Бурхлива, - він пройшовся по мені виразним поглядом. - Але цю б фантазію в іншому місці застосовувати.

Похмуро усміхнувся.

- Пощастило тобі, що вагітна.

- Пощастило?

- Інакше б я з тобою так не церемонився.

- І що б ти зробив? Теж спробував би мене вбити?

- Видер би як сидорову козу! Так би тобі по дупі ременем всипав, що тиждень би сидіти не змогла.

Поморщилася і відвернулася від нього. Обняла себе руками, намагаючись побороти дрібне тремтіння від хвилювання.

Нічого доброго від Варвара точно очікувати не варто було. Тепер уся надія на втечу.

- Ще скажи, ніби втекла через Мадіну, - хмикнув він. - Перелякалася.

- Так і є, - пробурмотіла глухо.

- А по голові випадково її огріла? - вигнув густу темну брову. - Чи з метою самооборони?

- Чого? - насупилася я. - Та пальцем її не зачепила. Вона ж сказала мені зайняти місце в багажнику машини. І мені довелося підкоритися, щоб не викликати в неї підозр. Страшно стало. Здавалося, вони просто в гаражі накинуться, пристукнуть мене, якщо почну чинити опір і спробую повернутися назад у будинок.

- У гаражі, значить? - примружився Варвар.

- Ну так, - кивнула. - Вона та її спільник...

- Як його звали?

Ім'я вилетіло з голови. Тоді настільки перехвилювалася, що зараз не могла згадати. Але зате обличчя врізалося в пам'ять.

- Я можу описати його, - сказала і виконала обіцянку, в подробицях змалювала зовнішність того водія, якому Мадіна наказала мене вивезти і вбити.

- Цікаво, як ти дієш, - підсумував Варвар, коли я замовкла. - Хто тобі доповідає про моїх людей.

- Ніхто мені нічого не доповідає. Ну скільки можна? Ким ти мене вважаєш...

- Ти зараз небіжчика описала. У деталях. І машину, в якій він підірвався.

- Підірвався? - мимоволі перепитала, насилу дихала, дивлячись на байдуже обличчя Варвара. - Тобто він… він що, загинув?

- Так, він загинув. Учора. Як зручно, скажи?

- Як це загинув, - прошепотіла. - Виходіть, Мадіна почала прибирати зайвих свідків. І до мене добереться. А ти не віриш. Не слухаєш.

- Мадіна просто спец-агент, - хмикнув.

Варвар ніби розважався, а от мені було зовсім не до сміху.

На що здатна божевільна жінка, коли закохана? Схоже, на все. Абсолютно.

- Надя, - різко вимовив він. - Мадіну я знаю довгі роки. І прибрати мого водія так, як це зробили вчора, вона б не змогла.

- Звідки ти знаєш?

- Там занадто непростий вибуховий пристрій. Тонка робота.

Мене ці аргументи зовсім не заспокоювали. Навпаки.

Як же тепер утекти?