=24=

Я вискочила з під'їзду. Пішла вперед, не розбираючи дороги. Потрібно було щось придумати, але я не уявляла що.

Жахлива ситуація. Навіть за документами своїми заїхати не можу. За моєю квартирою напевно стежать люди Варвара. Миттю йому доповідатимуть. І ця його божевільна коханка. Хтозна? Раптом вона знову спробує мене вбити?

Без документів я і на роботу не влаштуюся. Хоча якщо не оформляти все офіційно, то чому б і ні? Тоді можу.

Стоп. Про що я взагалі думаю? Яка робота? Тут би розібратися де найближчу ніч провести.

Рев мотора змусив мене обернутися. Очі мимоволі розширилися від шоку. Поруч пригальмував чорний позашляховик.

На номер машини я подивитися не встигла.

Дверцята відчинилися і з водійського сидіння показався Варвар. Величезний. Похмурий. Розлючений. Він дивився на мене так, що ноги примерзли до землі.

Усе всередині похолоділо.

Розуміла, потрібно бігти. Хоча б спробувати. Але не могла змусити себе зрушити з місця.

- Куди зібралася? - рявкнув Варвар так, що я затремтіла, а потім він одним кроком скоротив відстань між нами і прогарчав: - На аборт?

Що? Навіщо він питає про таке?

- Навіть не думай позбуватися моєї дитини, - холодно відчеканив він.

Пояснювати йому щось? Сперечатися? Ні, у цьому не було жодного сенсу.

Його жорсткий хрипкий голос усе ж таки подіяв на мене, змусив скинути заціпеніння. І я спробувала втекти.

Розумом знала - нічого не вийде.

Ну куди я від нього втечу? Гаразд би ще від його людей. Там був невеликий шанс вислизнути. А ось від нього самого... ніколи. Це відразу зрозуміло.

Але бездіяти теж не могла. Ось і кинулася геть. Спрацював рефлекс, що не дозволяє спокійно стояти перед ним.

Тільки Варвар наздогнав мене. Практично моментально. Жорстко схопив за лікоть, ривком розвернув і притягнув впритул.

- Тепер ти житимеш під моїм наглядом, - похмуро промовив він. - До самих пологів. Особисто тебе під контроль беру.

- Що? Ні, ніколи, - сіпнулася, почала відчайдушно вириватися. - Досить із мене твого контролю. Пусти!

- Мовчи, - припечатав жорстко. - Будеш робити, що накажу. Народиш мого спадкоємця, а потім отримаєш свободу.

- Ні, прибери руки...

- Ще не зрозуміла? - криво усміхнувся. - Від моїх пропозицій ніхто й ніколи не відмовляється.

- Ну значить, я буду першою.

Варвар потягнув мене за собою. Більше нічого не говорив. Просто заштовхав у машину. Пристебнув ременем безпеки. Зачинив дверцята.

Так, мені потрібен план. Легко втекти не вийде.

А поки що... мовчати теж не збиралася. Надто вже небезпечна ситуація складалася. Ризикувати не можна.

- У твій дім не повернуся, - вимовила твердо.

- А дім я тобі й не пропоную, - похмуро кинув Варвар. - Ти тепер весь час маєш бути під наглядом. Надто вже спритна. Тож житимеш у квартирі. У центрі міста.

Сподіваюся, втекти звідти простіше.

- Навіть не мрій втекти! - хрипло заявив Варвар. - Аборту тобі не світить.

- А я й не збиралася на аборт, - кинула роздратовано. - З чого ти взяв?

- Ну звісно, - хмикнув. - Запис просто так зробила?

- Який запис?

- Твоя сестра домовилася про аборт для тебе. У свого лікаря. Сьогодні ввечері. Не набридло ще ламати цю комедію?

- Моя сестра... та вона не...

Пробурмотіла й замовкла.

Оля ж і справді пропонувала зробити аборт. Могла й записати. Можливо, збиралася мене вмовити.

Але взагалі, хіба це важливо?

- Тобі не про аборт потрібно хвилюватися, - зронила тихо. - І не мене контролювати. Краще за своєю коханкою наглядай.

- Чого?

- Вона намагалася мене вбити. Підмовила свого приятеля.

Варвар якось дивно посміхнувся, хитнув головою.

- Ну ти й брехуха, - кинув він.