=23=

Оля повернулася до мене. Повільно похитала головою. А я зробила крок уперед, бажаючи якось підтримати сестру.

Але тут її обличчя раптом спотворилося від люті.

- Як ти могла? Надя! - закричала вона. - А на вигляд така тихоня. Ніколи не очікувала від тебе зради. Чим ти думала, коли вирішила приставати до мого чоловіка? На що тільки розраховувала?

Застигла на місці. Задихнулася від шоку.

Невже сестра й справді вважає, що я хотіла відбити в неї ось цього... Ельдара? Та кому він узагалі може сподобатися? Чим здатен привабити?

Утім, навіть якби Ельдар був першим у світі красенем, я б ніколи не стала чіплятися до чоловіка, який подобається моїй сестрі.

Але я й не чіплялася до нього. Навпаки.

Чому вона вірить цьому типу?!

- Олю, ти що, - пробурмотіла я. - Ти справді віриш йому?

- Звичайно! А кому ще? - з обуренням видала Оля.

- Я ж твоя сестра...

- Ну тебе саму це схоже зовсім не хвилює.

- Ні, я не...

- Навіть слухати тебе не хочу!

- Оль, припини, - мій голос зірвався від хвилювання.

- Ось! Брешеш! Відразу помітно! - тут сестра нервово розсміялася і ткнула в мене вказівним пальцем. - У тебе завжди голос тремтить, коли нервуєш.

- Так, я нервую, - не сперечалася з нею. - Ти звинувачуєш мене в тому, чого я не робила. Взагалі, вперше бачу цього чоловіка. То з чого б раптом...

- А то я не знаю, як Ельдар діє на жінок! Та за ним усі увиваються! Слиною капають да давляться!

Я покосилася на її кавалера.

Вона точно про нього зараз? Ні, я не судила людей за зовнішністю. Але тут такий випадок, що...

- Крихітко, заспокойся, - заявив товстун і обійняв мою сестру. - Ти ж знаєш, я ні на кого, крім тебе, не дивлюся. Мені ніхто більше не потрібен.

- Малюк, звісно, я в тобі не сумніваюся.

Малюк? Ось цей?

Від такого звернення мало не поперхнулася.

Ельдар же часу не гаяв. Розвернув мою сестру обличчям до себе. Так, щоб мене вона більше не бачила.

І підморгнув. Дуже виразно підморгнув. А потім показав мені непристойний жест. Похабно посміхнувся. Знав же, що йому нічого не буде.

От як я хоч щось доведу? Сестра нічого слухати не бажає. Уся розчинилася в цьому своєму дивному коханні!

Я лише похитала головою. Обняла себе руками.

За вікном уже світанок. Ранок настав. Новий день. І здається, мені пора шукати місце, де житиму далі. Тут залишатися не можна.

- Тихіше, моя крихітко, тихіше, - воркував Ельдар. - Я й сам не міг уявити, що твоя тихоня-сестра така вертихвостка. Прямо оторва... Відірви й викинь.

- Так! - запально вигукнула Оля. - Викинути дещо і справді не завадить.

Вона виплуталася з обіймів свого кавалера і знову повернулася до мене.

- Іди, Надю, - сказала холодно. - Таку зраду пробачити не зможу. Ти плюнула мені в душу.

- Я? - сумно усміхнулася. - Плюнула?

- Не вдавай із себе невинну вівцю, - фиркнула Оля. - Твій трюк не пройшов. Ясно? Ельдар не повівся.

- Не вірю, що ти це кажеш. Просто не вірю.

- А я не вірю, що моя сестра намагалася звабити мого коханого. Мало не на моїх очах! Поки я за стінкою готувала!

- Так я й не намагалася.

- Не бреши мені, - процідила Оля.

Зараз я не впізнавала власну сестру. На неї ніби щось найшло. Жахлива ситуація.

Розмовляти далі не було сенсу, тому я швидко підхопила сумку і вийшла в коридор.

- Правильно! Провалюй! - крикнула мені вслід Оля.

Сльози підступили до очей. Ридання душили.

Мене захлеснуло відчуття образи. Жорстокої несправедливості. Але я розуміла, що сумувати й засмучуватися ніколи. Потрібно скоріше піти звідси. І ще - треба зрозуміти, де ховатися далі.

Куди бігти від Варвара?

Він же небезпечний. Він же скрізь знайде.

Вийшла з квартири й накрила руками живіт. Знала, потрібно захистити мого малюка. Не маю права здаватися. Маю бути сильною заради дитини.

...

Шановні читачі, вибачте за затримку оновлень. Причина цього моє здоров'я, але сумні теми обговорювати не хочу. Негативу без того скрізь вистачає. Давайте про щось приємне. Зараз розділи знову почнуть виходити регулярно: 5 разів на тиждень. Отже, цього тижня буде ще 4 оновлення.