=22=

Я буквально підстрибнула на ліжку. Відсахнулася вбік, забилася в дальній кут ліжка.

- Ви хто такий?

Абсолютно незнайомий чоловік широко посміхався, дивлячись на мене.

Досить великий. Мабуть, навіть огрядний. Лисуватий. Із розчервонілим лискучим обличчям та масляними очима.

- Ельдар, - заявив він. - Приємно познайомитися. А ти чого така напружена? Прямо смикаєшся вся!

- А не треба мене уві сні лапати!

"Приємним" це знайомство точно назвати було не можна.

- Хіба я тебе лапав? - хмикнув товстун і посміхнувся ще більш бридко. - Повір, красуне, ти б одразу це відчула.

- Що ви тут робите? - насупилася. - Хто ви...

- Ельдар, - незворушно кинув він, хоча це навряд чи прояснило ситуацію.

- Ваше ім'я зрозуміла, - нервово стиснула губи. - Але господар квартири у від'їзді. Тут живе моя сестра.

- Ось, точно, - кивнув він. - І я разом із нею.

- Ви друг Олі?

- Можна й так сказати.

Мені стало не по собі від його погляду. Чоловік продовжував мене "лапати". Просто тепер ніби обмацував очима.

- Та що ти вовком на мене дивишся? - раптом розреготався він. - Боїшся?

- Ну знаєте, не дуже добре прокинутися від того, що тебе чіпає незнайома людина.

- Так познайомилися вже, - знизав він плечима. - Тобі треба розслабитися. І взагалі, я тебе не торкався. Ковдру поправив, щоб ти не замерзла.

Ну звісно.

Сперечатися з ним не було жодного сенсу.

Ну й приятелі в моєї сестри. Було важко уявити, що вона спілкується з цим підозрілим типом.

- А де Оля? - запитала я.

- Відійшла їжі купити, - кинув Ельдар. - Скоро повернеться.

- А Віктора ви знаєте?

- Кого?

Ясно. Про нареченого моєї сестри він навіть не чув. Цікаво виходить.

Невже Оля... з цим?

Звісно, моя сестра завжди була трохи легковажною. Але щоб до такої міри.

І виглядав Ельдар зовсім не як герой її роману.

А що як він бреше мені? Вигадав усе це. А насправді... та хто знає, на що цей незнайомець здатний? Обличчя його точно не викликало в мене ні краплі довіри.

Пролунав дзвінок у двері.

- Ось і Оля повернулася, - реготнув Ельдар. - Сподіваюся, нарешті хоч щось пожерти принесла. Та й випити б не завадило.

Куди йому ще й пити?

Виглядав він так, ніби взагалі не припиняв...

Від коментарів я утрималася. Поспішила в коридор.

- Ой ти вже прокинулася, - радісно заявила Оля. - Допоможи сумки розібрати.

- Давай.

Ми з сестрою пішли на кухню, а Ельдар увімкнув телевізор і розвалився на великому шкіряному дивані у вітальні. Він поводився так, ніби почувався тут повноправним господарем.

- Хто це такий, Олю? - запитала, щільно прикривши двері на кухню.

Хоча Ельдар увімкнув гучність мало не на повну, тому навряд чи міг щось із нашої розмови почути.

- Мій знайомий, - байдуже заявила сестра.

- А Вітя про цього твого знайомого в курсі?

Оля насупилася.

- Що за запитання?

- Ви ж одружитися збираєтеся...

- І що тепер? Мені з іншими чоловіками не спілкуватися? Слухай, це тобі до душі така  самотність. Це ти все хочеш тягнути на собі. А в мене зовсім інші інтереси. Я звикла до чоловічої уваги, відмовлятися від неї не збираюся.

- Невже ти не бачиш який він?

- Який? - фиркнула.

- Неприємний, - підібрала найбільш м'яке слово на адресу Ельдара.

- Мені з його обличчя воду не пити, - знизала плечима Оля.

- Я ж не про зовнішність. Він до мене чіплявся. Я й прокинулася, бо він мене мацати почав.

- Що за нісенітниця? Не вигадуй. Навіщо ти йому потрібна? У Ельдара зовсім інший смак на жінок. Йому подобаються такі, у кого є за що потриматися.

Оля гордовито розправила плечі.

- Ох, Надь, визнай, що ти мені просто заздриш.

Від такого припущення Олі навіть очі сильніше відкрилися.

- Що? - пробурмотіла я.

- У мене є чоловік. І не один. А в тебе що? Дитина. Ще й від мужика, якому діти зовсім не потрібні.

Могло б прозвучати образливо. Однак я розуміла, що жахлива ситуація, в яку я потрапила, лише фатальний збіг обставин. Контролювати таке неможливо.

- Тобі не здається, що це дивно, Оль? Вітя в рейсі, а ти приймаєш тут іншого чоловіка. До речі, чому ви у квартирі цього Ельдара не зустрічаєтеся?

- Бо за цією треба наглядати! - похмуро кинула сестра. - І досить мене допитувати. Я ніби з прокурором спілкуюся. А взагалі, яка тобі різниця, де ми живемо? В Ельдара зараз проблеми в бізнесі. Він не може повернутися до себе.

- Що це за проблеми?

- Не важливо.

- Оль, його розшукують?

- Припиняй, Надю. У мене від тебе голова розболілася. Краще ось, допоможи на стіл накрити.

Сестра сунула мені в руки скатертину й серветки, виштовхала з кухні.

- А я за тобою скучив, - прямо проспівав Ельдар, коли побачив мене на порозі вітальні.

Нічого не відповіла. Почала накривати на стіл.

Спілкуватися з ним зовсім не хотілося.

Але чоловік явно вирішив продовжити наше спілкування. Коли проходила повз нього, він ляснув мене нижче попереку так, що я підскочила на місці.

І рефлекс спрацював моментально.

Я залепила йому ляпаса.

- Здуріла? - заревів Ельдар. - Чого на людей кидаєшся?

- Забери від мене свої брудні лапи!

- Та я тебе не чіпав...

Тут на порозі з'явилася Оля.

- Що сталося? - запитала вона.

- Твій приятель знову мене лапав! - заявила я, не вважаючи за потрібне приховувати правду.

- Ельдар? - сестра перевела погляд на свого залицяльника.

- Та вона сама на мене накинулася! На шиї повисла! - збрехав він, навіть не почервонівши. - Крихітко, ну кому ти віриш, мені чи їй?

...

Шановні читачі, сьогодні буде ще один розділ. Не пропустіть. Додам через годину приблизно, або трохи раніше.