=20=

- Ну нарешті заявилася! - похмуро кинула сестра. - І довго ти збиралася приховувати від мене все?

- Що приховувати, Оль?

- Та цього самця! Розумію, за такого потрібно міцно триматися. Боїшся, як би не вкрали красеня. Але ж ми з тобою не чужі люди. За кого ти мене тримаєш? Думаєш, заберу твого нареченого?

- Він не мій наречений.

- Припини, - відмахнулася Оля. - Бачила, як він на тебе дивився. Очима пожирав. І мене одразу виставив з ресторану. Ти не зрозуміла чому? От щоб я під ногами не заважала.

- Досить, ти не знаєш...

- Звісно, не знаю! Ти ж нічого мені не розповідаєш.

Вона почала вичитувати мене за мовчання, а я думала лише про те, як сильно мені пощастило втекти від убивці. Видихнула, розслабилася.

Зараз Оля доглядала за розкішною квартирою однієї зі своїх подруг. Поки Вітя в рейсі, вирішила тут пожити. Переїхала нещодавно.

Про це місце ніхто не знав і не зміг би розповісти.

А отже, я в безпеці.

Варвар не знайде.

- Вискочиш заміж і зовсім про сестру забудеш, - не вгамовувалася сестра. - Ти он тільки зустрічатися з ним почала, а вже від мене ніс відвертаєш. Що ж буде далі?

- Оль, почекай, дай пояснити. Яке заміжжя? Ти навіть не уявляєш, чому цей чоловік мене шукав.

- Запав він на тебе, - упевнено сказала вона. - У мене чуйка. І сама посуди, ось поруч із тобою була я. У мене і груди більші, і фігура набагато спокусливіше виглядає. І на обличчя, вже вибач, але я симпатичніша буду. Тоді чому він на мене навіть не глянув? Відразу за поріг ресторану викинув?

- Він вважає, що я його обікрала.

- Ти? - вражено видихнула Оля.

І навіть присіла від несподіванки.

- Що ще за дурниця...

Сестра замовкла, і я змогла швидко розповісти їй свою історію. Про дитину, яку ношу під серцем, теж не стала мовчати. Зараз мені було необхідно з кимось поділитися.

- Надя, ну й справи, - протягнула вона, коли я закінчила свою розповідь. - Отже, ця стерва намагалася вбити тебе? Його коханка?

Лише кивнула у відповідь.

- Чорт, ось не дарма це все здавалося мені підозрілим. Надто вже він тебе очима жер. А ти ж звичайна. Не фатальна красуня. Що ж цей мужик так голову втратив? Зовні ти, вибач, звісно, не його рівень.

- Дякую, вмієш підтримати, - нервово усміхнулася.

Хоча бути "на рівні" Варвара я не хотіла. Лише мріяла опинитися подалі від нього.

- Але ти від нього завагітніла, - діловитим тоном сказала Оля. - Треба подумати, як би це вигідно використати.

- Жартуєш?

- Я абсолютно серйозна. Ти бачила його костюм? А годинник? Упевнена, там і тачки круті, і будинки. Ну ти сама ж сказала, він відвіз тебе в заміський особняк.

- І що?

- Та як - що? Сама не розумієш? Один шанс на мільйон. Ти ж не від роботяги із заводу залетіла. Не від свого Стасіка. Ось уже й справді було нещастя. Без сліз не поглянути.

- Давай тільки обійдемося без Стаса. Він не винен.

Єдиний хлопець, у якого, як мені колись здавалося, я була без пам'яті закохана - мій колишній однокласник Стас, який працював слюсарем на заводі. Оля постійно його критикувала, називала жебраком.

Але хіба щастя в грошах?