=19=

- Що ти тут робиш? - пробурмотіла пригнічено.

- Це моя спальня, - його усмішка стала ширшою. - Забула?

- Я можу перейти в іншу кімнату, - промовила тихо. - Не хочу заважати своєю присутністю.

- Я вже їду, - скалився Варвар. - Не смикайся так.

Він розвернувся і вийшов. Гучний хлопок дверей змусив мене підскочити на місці.

Я ще довго не наважувалася вийти з ванної кімнати, прислухалася. А потім мені ніяк не вдавалося зімкнути очі. Кожен шерех змушував здригатися.

Варвар так дивно поводився. Цього чоловіка не можна зрозуміти.

Похмурий. Цинічний. Жорстокий. Виглядає як справжній злочинець. Дикий звір. І навіть найелегантніший костюм не приховає його тваринну натуру.

Те, як він грав на фортепіано, зовсім не вписувалося в образ. Виникало повне відчуття того, що мені це привиділося.

Лише під ранок я забулася тривожним сном, але відпочити все одно не вийшло.

- Прокидайся, ну ж бо, давай, - жіночий голос увірвався у свідомість.

Хтось тряс мене за плече.

Відкрила очі й стрепенулася.

- Мадіна, - прошепотіла я.

- Готова бігти чи вже передумала? - тут же запитала жінка.

- Звичайно, готова, - підтвердила свої наміри. - Коли?

- Сьогодні, - Мадіна обернулася і подивилася на всі боки. - Але краще нам тут це не обговорювати. Тут і у стін є вуха. Піднімайся, йди за мною.

Поспішно піднялася, рушила слідом за брюнеткою.

Вмовляти мене не довелося. Серце радісним птахом забилося всередині в солодкому передчутті свободи.

Невже вийде? Невже пощастить вислизнути?

Я боялася давати волю емоціям. Побоювалася, що план може зірватися. Адже я навіть не розуміла, що саме задумала Мадіна.

- Як це буде? - запитала, поки ми йшли вперед темними коридорами особняка. - Що мені потрібно робити?

- Просто сядеш у машину, - відмахнулася Мадіна, не бажаючи вдаватися в деталі свого задуму. - Мій приятель допоможе тебе вивезти.

- А якщо Варвар мене знайде?

- Що - вибач? - здивовано перепитала Мадіна і навіть зупинилася, глянувши на мене. - Знайде?

- Так, є ж така ймовірність, - кивнула. - Звісно, я ні в чому не зізнаюся, не видам ні тебе, ні твого друга. Але якщо він запитає, як я вибралася...

Щось дивне промайнуло в очах Мадіни, а наступної миті жінка нарочито безтурботно розсміялася.

- Про це не хвилюйся, - відмахнулася вона. - Можеш сказати, що сама забралася у відкриту машину.

- Нас так просто випустять?

- Ну не зовсім, - ухильно відповіла Мадіна. - Зараз сама все побачиш і зрозумієш. Ходімо, нам потрібно поквапитися.

Вона привела мене в просторий гараж. Тут було стільки автомобілів, що між ними можна було легко загубитися.

Біля однієї з машин стояв смаглявий чоловік із розкосими очима. Побачивши нас, він кивнув Мадіні.

- Ну все, далі ти сама, - усміхнулася вона. - Точніше, з моїм другом вирушиш.

- Дякую, я...

- Полізай у багажник, - сказала Мадіна і зробила знак своєму приятелеві, той миттєво відчинив машину.

- У багажник?

- Ну так, - кинула вона. - Або як ти збиралася звідси вибиратися? Усюди камери й охорона. Мені дивом вдалося провести тебе непомітно. На передньому сидінні ти звідси точно не поїдеш. Доведеться потерпіти дискомфорт.

- Я не проти, - хитнула головою. - Просто не чекала, що доведеться залазити саме в багажник.

- Так буде найнадійніше. Машину мого приятеля не перевіряють на виїзді. Тож можна ні про що не хвилюватися, - запевнила Мадіна і подивилася на годинник. - Ну все, не можна втрачати ні секунди. Скоро може повернутися Варвар.

- Я ризикую життям, Мадіна, - раптом вимовив чоловік.

Їхньою мовою.

- Ти ризикуєш заради мене, - відповіла жінка.

Захотілося подякувати їм за все. Але розуміла цю мову я набагато краще, ніж говорила, тому поки намагалася підібрати відповідне слово, Мадіна знову стала мене квапити.

- Полізай, Надю, - кинула вона. - Хочеш, щоб нас на гарячому застукали? Варвар буде в ярості. Повір. А я не хочу тебе підставляти. Бачу, ти хороша дівчинка. Вибач, що так грубо з тобою спілкувалася.

Мені навіть стало гірко. Адже в нашу першу зустріч я сприйняла Мадіну зовсім інакше. Не уявляла, яке в неї добре серце.

Тепер же приготувалася забиратися в машину. Підняла ногу... і ледь не впала на підлогу гаража від слів, що пролунали далі.

- Позбудься цієї дівки, - все тим же милим тоном промовила Мадіна, звертаючись до свого друга, перейшла на рідну мову. - Тільки дій дуже обережно. Варвар нічого не повинен дізнатися. Ясно тобі?

Знадобилося все моє самовладання, щоб не закричати.

- Звичайно, Мадіна. Заради тебе кого завгодно вб'ю.

Вони обмінялися ще кількома фразами. Звісно, не все було мені зрозуміло. Щось я могла не зовсім правильно перекласти. Але слова "позбутися" і "вбити" прозвучали до болю чітко.

Ось це допомога від Мадіни.

- Надя, ну що ти копаєшся? - вона насупилася, подивившись на те, як я застигла.

- Коліно болить, - нервово почала розтирати ногу. - Учора забила.

- Допомогти? - гаркнув приятель Мадіни.

Своєю мовою.

І я розплющила очі, обернулася до Мадіни з безпорадним виглядом. Чоловік міг щось запідозрити, міг почати мене перевіряти.

- Мій друг пропонує тобі допомогти, Надю.

- Ні, навіщо, - вимучено посміхнулася. - Зараз усе минеться.

З вигляду цих двох стало зрозуміло, що якщо я сама не залізу в цей чортів багажник, то мене скрутять і заштовхають силою.

Виходу не залишалося.

- Подзвониш мені, коли закінчиш, - наказала Мадіна.

- Доведеться заїхати... - далі я не зрозуміла.

- Довго там не затримуйся. І дивись, щоб ніхто не побачив дівку.

- Усього одна зупинка. Віддам конверт і все.

Він зачинив багажник, і я здригнулася.

Але ж здавалося, гірше не буває.

Як сильно я помилялася!