=18=

Погроза в його голосі примусила зробити кілька кроків уперед. Під важким поглядом Варвара я мимоволі обняла себе руками, ніби намагалася захиститися, відгородитися від його пильної уваги.

- Подобається підслуховувати? - усміхнувся він.

Червона фарба одразу прилила до моїх щік.

- Я не підслуховувала! - вигукнула.

- А чим ти займалася? - він явно вирішив наді мною познущатися. - Підглядала?

- Ні, - заперечно мотнула головою. - Я ж просто почула музику. Прокинулася і вирішила подивитися, звідки долинає ця мелодія. Здивувалася. Не очікувала, що почую тут щось подібне.

- А що я маю, по-твоєму, слухати? Шансон?

- Не знаю, - нервово закусила нижню губу. - Але ви вже точно не повинні грати на фортепіано.

- Чому? - примружився Варвар. - Я справив настільки погане враження на тебе?

Ні, він точно насміхався. Ставив мені запитання з таким виглядом, ніби його й справді цікавила моя думка. Але це зовсім не так. Йому ж начхати.

- Знаєте, я краще піду до своєї кімнати, - пробурмотіла і розвернулася, щоб нарешті втекти.

Однак Варвар не збирався відпускати мене настільки легко. Схопив за руку і притягнув назад.

- У мою кімнату, - поправив вкрадливим тоном. - Так ти збиралася сказати?

- Т-так, - запнулася. - Вашу.

Взагалі, було важко усвідомлювати, що я замкнена саме в його спальні. І раптом він вирішить туди прийти? Хоча він же господар будинку. Тут усі кімнати належать йому.

- Зав'язуй із цим, - похмуро промовив Варвар.

Мої брови зметнулися вгору.

- Після того, як ти піді мною стогнала, - криво усміхнувся. - Звідки беруться ці твої офіційні "ви"?

- То була помилка, - ледве ковтнула. - Нам краще тримати дистанцію.

- Думаєш, якщо без кінця викать, то це завадить мені тебе...

- Будь ласка, досить! - не витримала.

- Яка ти полохлива, - хмикнув.

І не відпустив. Продовжив буравити мене поглядом.

- Звикай, - відчеканив. - Ти тут надовго.

Мої очі розширилися. Вголос я нічого не сказала, але це й не було потрібно. Варвар прочитав усі мої емоції за виразом обличчя.

- Є варіант отримати свободу, - раптом вимовив він, не зводячи з мене своїх холодних сіро-сталевих очей.

- Що потрібно зробити? - боязко запитала я.

- Щиросердне зізнання, - підсумував чоловік, відрізаючи всілякі надії на порятунок.

Я навіть не стала говорити йому, що давно в усьому зізналася. Не бачила сенсу. Він же не повірить.

- Але може ти сама не захочеш іти.

Ривком притягнув мене впритул і посадив до себе на коліна. Марно вириватися. Хоч я судорожно смикалася, Варвар ніяк не послабив свою жорстку хватку.

Він схилився і зробив глибокий вдих.

- Ти приймала душ?

Запитання дуже сильно збентежило.

Що це означає? Від мене погано пахне?

Ні, звісно ж, я не пішла приймати душ. Ванну бачила, виглядала вона спокусливо. Але мене не покидали думки про те, що це кімната Варвара. Господар міг у будь-який момент виникнути на порозі.

Навіть думати не хотілося про те, щоб за таких обставин із ним зіткнутися.

- Відповідай, - вимогав Варвар.

- Ні, - пролепетала ледь дихаючи.

- Тоді чим від тебе пахне? Що це за парфум такий?

- Не знаю, - стиснулася від його похмурого погляду. - Напевно, мій новий шампунь. Або кондиціонер для волосся. Я ж уранці помила голову.

Варвар виглядав так ніби його зовсім не задовольнила моя відповідь.

Та не пахне від мене нічим!

Зараз очі чоловіка перестали здаватися мені крижаними, металевими. Від його холодної байдужості не залишилося й сліду.

Така різка зміна в ньому лякала.

- Можна я піду? - пробурмотіла. - Будь ласка.

Він дивився на мене так, ніби зовсім не чув, і мої нерви натягнулися, емоції загострилися. Здавалося, будь-якої миті може прогриміти вибух.

Чому Мадіну він прогнав, а мене досі утримував? Краще б розважався зі своєю коханкою.

- Прошу... тебе, - прошепотіла.

У його очах промайнула тінь.

- Іди, - різко кинув Варвар.

І нарешті, послабив хватку, дозволяючи мені вислизнути.

Не пам'ятаю, як дісталася до його спальні. Зачинилася. Кілька разів повернула замок. І насамперед попрямувала в душ. Ще одні двері. Новий замок.

Це виглядало надійно.

Сумніваюся, що Варвар піде за мною. Швидше він попрямує до Мадіни. Вона ж так старанно його кликала.

Відчула всередині болючий укол і самій собі здивувалася.

Що відбувалося?

Я б могла прийняти свою реакцію за ревнощі, але це виглядало нерозумно. Чужий чоловік. Бандит, який утримує мене силою.

Але він став моїм першим.

Помилково. За дикою випадковістю.

Досить. Давно пора викреслити ці безглузді думки з голови.

Тіло горіло від нервового напруження. Дотики Варвара відчувалися настільки ж явно, ніби він досі утримував мене в сталевому захопленні. Його масивні долоні накривали мої плечі, ковзали по спині, м'язисті руки обвивали талію. Його важке дихання лоскотало шкіру. Губи майже торкалися моїх губ.

Видіння тієї клятої ночі перемішалися з реальністю. І мене затрясло від хвилювання.

Як же я звідси виберуся? Як?! І... коли?

Мені потрібно було змити з себе цей божевільний день. Потрібно було позбутися дотиків Варвара на шкірі. Тому я увімкнула душ і встала під тугі струмені гарячої води. Довго терла тіло мочалкою.

А потім раптом застигла.

Що це?

Легкий подих. Прохолодою повіяло. Дуже відчутно. Звідкись зі сторони. Ще недавно дзеркала ванної були запотіли. Дихати ставало дедалі важче.

А тепер усе різко змінилося. Дзеркальна поверхня раптом ніби прояснилася, змушуючи мене скрикнути від несподіванки.

- Іди геть! - взвизгнула я.

Схопила рушник і притулилася до стінки. На моє величезне розчарування, цей рушник виявився крихітним. Навряд чи міг щось прикрити.