=17=

Я прокинулася від незвичних звуків. Спочатку здавалося, ще дрімаю, але що більше часу минало, то все більше ставало зрозуміло, що це не частина мого сну.

Музика? Звідки доноситься така чарівна мелодія?

Розплющила очі й підвелася на ліжку. Навколо панувала темрява. Нічого не можна розгледіти. Намацала світильник на тумбі біля ліжка, клацнула кнопкою.

М'яке світло осяяло кімнату. Мій погляд уперся в масивний настінний годинник. Час уже перевалив за північ.

Хто увімкнув музику? Причому досить голосно.

Сумнівалася, що Варвар став би слухати композиції класиків, а в домі лунала саме одна з них. Точної назви я не пам'ятала. Бабуся часто вмикала щось подібне.

Можливо, Мадіна захоплюється класикою?

Покоївка згадувала, що Варвар практично не проводить тут час. Він поїхав у справах. Навряд чи б настільки швидко повернувся.

Треба перевірити.

Якщо це Мадіна, і моя здогадка правильна, то можна поговорити з жінкою ще раз. А можливо, вона вже підшукала якийсь варіант. Усі мої надії звідси вибратися рухнуть, якщо не вмовлю кого-небудь у будинку прийти мені на допомогу.

Сумнівалася, що варто було розраховувати на слуг. Варвар жорстока людина. Розправа буде короткою.

Але Мадіна побачила свій інтерес. Їй вигідно позбутися суперниці.

Я піднялася з ліжка, поправила зім'ятий одяг і вийшла з кімнати. Тепер мелодія чулася ще чіткіше. І все звучало так, ніби це не просто запис.

Можливо, хтось грає просто зараз?

Я пішла коридором. За музикою. Намагалася рухатися обережно й не шуміти. Привертати зайву увагу не збиралася.

Один поворот, другий, третій... довелося спуститься вниз сходами. А далі музика лунала вже зовсім близько.

Я зробила ще кілька кроків і завмерла в тіні. Поруч із дверним отвором.

Тієї картини, що мені відкрилася, точно не очікувала.

Величезний білосніжний рояль посеред кімнати. Саме звідти лилися чарівні звуки. Це й справді не запис, а жива гра.

Але хто грав?!

Спиною до мене сидів Варвар. Його моторошні руки майстерно пурхали над клавішами. Видовище здалося настільки диким, що я не вірила своїм очам.

Він грає на фортепіано?!

Кілька разів заплющила й розплющила очі. Здавалося, все ще сплю. Не вірилося, ніби чоловік на кшталт Варвара здатен грати на музичному інструменті. Ще й такому.

Я легко могла уявити, як він займається в спортзалі. Судячи з його ідеальної фізичної форми, він звідти взагалі не виходив. Я могла уявити, як він виходить на ринг. Б'є своїх супротивників до напівсмерті. З такими-то моторошними кулачищами!

Але фортепіано... це навіть в голову не вкладалося.

- Гарно, - донісся до мене жіночий голос.

Мадіна підійшла до Варвара і завмерла, спостерігала за ним ніби заворожена. Ловила кожен його жест з обожнюванням.

- Дуже гарно, Рустаме.

Вона говорила не моєю рідною мовою. Але ці слова я розуміла. У мене була гарна пам'ять, а Оля часто зустрічалася з чоловіками східної крові.

Мелодія різко обірвалася.

А я мимоволі притулилася до стіни, намагаючись нічим не видати свою присутність тут.

- Зіграй ще для мене, - попросила Мадіна. - Прошу, Рустаме.

Її долоні опустилися на його широкі плечі, поповзли по спині наче змії. Не знаю, чому на думку спало саме таке порівняння. Я сама не могла пояснити власні почуття, але мені зовсім не подобалося те, що я бачила перед собою.

Хоча... яка мені різниця?

Вони ж коханці. Мадіна сказала, Варвар не вирізняється вірністю, але завжди повертається до неї.

Найкращим рішенням піти звідси просто зараз. Не вистачало, щоб мене тут застали. Треба непомітно вислизнути і...

Голос Варвара змусив здригнутися.

- Іди, - холодно кинув він.

- Рустаме... - ображено пробурмотіла Мадіна. - Ти...

Він сказав це мені.

Так подумалося.

- Тобі пора спати, Мадіно.

- Без тебе моє ліжко холодне, - зітхнула жінка. - Ти вже так давно не заходиш у мою спальню. Чому? Хіба я погано догодила тобі минулого разу? Не розумію. Ось уже місяць минув, як ти поводишся дуже дивно. Знайшов іншу коханку? Цю... дівчину?

- Іди, - різко кинув він.

І від крижаного тону я мало сама не кинулася навтьоки. Утримало те, що я надто сильно боялася себе видати.

Будь-який необережний крок. Шерех. І все - я пропала.

- Як накажеш, Рустаме, - покірно вимовила жінка і попрямувала просто туди, де стояла я.

Затамувала подих. Заплющила очі.

На щастя, Мадіна пролетіла повз мене настільки швидко, що не помітила. Закрила обличчя руками.

Невже вона розплакалася? Через цього покидька?

Ні, мені точно не зрозуміти, як Варвар може комусь сподобатися. Бідолашна жінка. Їй не пощастило.

Але затримуватися тут мені не слід було.

Тепер гарний момент, щоб повернутися в кімнату.

Я збиралася втекти слідом за Мадіною, але хрипкий голос ніби вдарив по щоках.

- Так і будеш затискатися в тіні? - глузливо поцікавився Варвар.

Ще не пізно кинутися навтьоки.

Не потрібно нічого йому відповідати.

Просто біжи. Закрийся в кімнаті. І... не стане ж він гнатися слідом.

- Підійди, Надю, - наказав він.

І в мене коліна затремтіли.

- Або хочеш, щоб я сам підійшов?