=15=

- Що ти з нею зробив? - почувся незнайомий чоловічий голос вдалині.

- Розмовляв, - пролунала хрипка відповідь Варвара.

- І все? Від звичайної розмови з тобою бідна дівчина знепритомніла? Почекай. Ти що... погрожував їй? Залякував?

- Ця дівка злодійка.

- Ти впевнений? Вона не виглядає, ніби...

- А як по-твоєму виглядають злодійки? Так, дівчина здається невинною. Але тієї ночі вона обставила мене ніби сопливого молодика.

Спочатку розмова звучала немов через вату. Здалеку. Однак тепер голоси стали набагато ближчими.

Відкривати очі мені зовсім не хотілося. Нехай краще не знають, що я прокинулася. Хоча б так потягну час.

- Може, її просто підставили? - припустив незнайомець, який уже починав мені подобатися. - Ти про це не думав?

- Ти цю дівку вперше бачиш.

- І що?

- А вже став її захисником.

- Я намагаюся оцінити ситуацію тверезо. Без зайвих емоцій. А ось тобі, Рустам, не завадило б...

Рустам. Значить, ось як звуть Варвара.

Звісно, ця інформація нічого нового мені б не дала. Тепер я зовсім не уявляла, що в цілому світі може допомогти в тій страшній ситуації, у якій я зараз опинилася.

- Ти лікар, Андрію, от і виконуй свою роботу, - різко сказав Варвар. - Краще поясни, чому дівка раптом знепритомніла?

- Це ти поясни, - відповів його приятель. - Медичних причин поки що не бачу. Звичайно, аналіз крові покаже більше. Але вважаю, ти просто налякав цю дівчинку так сильно, що вона не витримала.

Аналіз крові.

На цих словах мені знадобилося все моє самовладання, щоб себе випадково не видати.

Якщо мою кров взяли на аналіз, то дуже скоро стане відомо про дитину. Тоді Варвар захоче позбутися мого малюка. Відправить на аборт.

Ні, не можу такого допустити...

Хоча звідки він знає, що дитина його? Скажу, це малюк від іншого чоловіка. Сподіваюся, тест ДНК не можна зробити до пологів.

- Вона хитра, - відрізав Варвар. - Вміло прикидається простачкою. Цілу легенду про себе вигадала, аби не зізнаватися.

- А може це правда?

- Зав'язуй, Андрію. Чи ти думаєш, Тамара реально могла найняти звичайну дівку для такого завдання?

- Сумнівно...

- Її готували не один місяць.

- Потрібно все добре перевірити, тільки потім робити висновки. Слухай, а чому ти був без сорочки? Коли викликав мене?

Варвар мовчав.

- Сподіваюся, ти не збирався скористатися ситуацією? - уточнив Андрій.

- Ти зараз про що?

- Ти ж зрозумів.

- Ця дівка не в моєму смаку. Коли розберуся з нею, віддам тобі. Бачу, кому вона по-справжньому сподобалася, - зі знущальним сміхом заявив Варвар.

Віддасть? У якому сенсі? Я ж не річ, щоб передавати мене з рук у руки.

- Не схоже, ніби тобі на неї наплювати, - зауважив Андрій. - Коли я приїхав, ти виглядав незвично схвильованим.

- Звісно, - хмикнув. - Ти ж знаєш, скільки мені коштувала одна ніч із цією маленькою стервою.

- Ні, Рустам. Ти хвилюєшся явно не про гроші.

- Вона ніхто.

- Будь із нею обережнішим. Не знаю, винна вона чи ні. Але в таку халепу потрапила по дурості.

- Обережніше?

- Ти занадто на неї тиснеш.

- Заслужила.

- Сподіваюся на твою честь, Рустаме, - вимовив Андрій. - Сподіваюся, ти не станеш користуватися тим, що ця дівчина твоя полонянка, і не примушуватимеш її до того, чого вона не хоче.

Навіть не вірилося, що у Варвара є такий знайомий. Як вони взагалі спілкуються? Настільки різні люди. Як день і ніч.

- Ти не знаєш, що вона витворяла тієї ночі.

- Але це ж під впливом препарату. Ти сам у курсі. Тамара багатьом давала такі стимулятори. Судячи з того, що ти сказав, "сюрприз" був у цукерках.

Чому мені це раніше не спало на думку?

Точно. Цукерки... Ще смак незвичайний. І погано стало відразу після них. Але я не здогадалася. Мені здавалося, підмішати щось можуть тільки в напій.

- Ти сам у курсі, як працюють стимулятори, - відчеканив Варвар. - Ця дівка зовсім не така безневинна.

Він не вірив мені. І нічого не бажав слухати. Уже все вирішив і виніс вирок.

- Але я не збираюся користуватися її принадами. Проблем із жінками в мене ніколи не було. Тож немає потреби примушувати когось силою.

Невже?! А так і не скажеш!

Тут дуже хотілося схопитися і висловити все, про що я думаю.

Він же почав роздягатися. Явно мав намір...

- Але без діла вона тут стирчати теж не буде, - продовжив Варвар.

- І чим ти збираєшся її зайняти?

- Ще не вирішив.

- Їй потрібен спокій, Рустам. Менше стресу. Бачу, тобі говорити марно, проте промовчати не можу.

- Гаразд, ходімо, потрібно обговорити важливіші справи.

Зачинилися двері, і я залишилася сама. Подивилася навколо. Зрозуміла, що досі перебуваю в кімнаті Варвара.

От би опинитися подалі від нього.

Навіть уявляти не хочу, чим саме цей жахливий чоловік збирається мене "зайняти".

Почувся звук дверей, що відчиняються, і я поспішила повернутися в колишнє положення. Не збиралася показувати, що вже прийшла до тями.

Відчинилися і зачинилися двері. Хлопок пролунав доволі тихо. А далі почулися обережні кроки. Ніби хтось пересувався крадькома. І це зовсім не було схоже на чоловічу ходу.

Напруга скувала тіло.

Це точно не Варвар. І не той його знайомий доктор Андрій. Можливо, хтось зі слуг?

- Досить прикидатися і розігрувати з себе хвору, - пролунав роздратований жіночий голос. - Я знаю, що ти давно прокинулася.

Здригнулася і підвелася, сміливо зустріла розлючений погляд, спрямований на мене.

Хто ця жінка? І чому вона так сильно злиться?

Я насупилася, вивчаючи її обличчя. Красива, ефектна. Навряд чи вона набагато старша за мене. Трохи розкосі карі очі, повні червоні губи. Довге чорне волосся розсипається по плечам.

Псувало її лише одне - вираз обличчя. Презирливий, гордовитий. Це відразу робило незнайомку відразливою.