=11=

Він вийшов і грюкнув дверима так, що я здригнулася.

Напевно, це був той єдиний момент, коли я ще могла відмовитися. І моє життя пішло б за зовсім іншим сценарієм. Але я цього не зробила.

Сукні були абсолютно новими. З етикетками.

Чому ж його дружина їх не носить?

Думка спалахнула і відступила. Зайвих запитань і справді ставити не варто. Про це часто говорив Віктор, наречений моєї сестри.

- Як наш капітан скаже, так і роблю, - заявляв він. - Ініціатива карається. А питання начальство тільки дратують. Їм же завжди видніше, як правильно треба зробити.

Вбрання мало елегантний вигляд. Незвичайний крій. Дуже якісний. Тканина була дуже приємна на дотик.

Я поспішно переодяглася й обережно склала власні речі у свою сумку.

- Готова? - почувся стукіт у двері.

- Так.

Блондин увійшов.

- А туфлі чому не взула?

- Погано ходжу на підборах, - зізналася прямо.

- Навчишся.

- Але...

- Від своїх співробітників я не хочу чути жодних заперечень. І волосся розпусти.

- Навіщо?

- Виглядаєш як бібліотекарка з глухого села.

- Послухайте, я... - спробувала заперечити.

Але блондин уже підступив до мене і висмикнув шпильки з мого волосся.

- Моя бабця такі гульки не носила, - фиркнув він. - Ти маєш відповідати статусу.

- Ви навіть не взяли мене на роботу.

- З чого ти вирішила?

Блондин розсміявся і сунув мені в руки конверт.

- Твій гонорар, - заявив. - Решту отримаєш після доставки документів.

- Так багато? - у мене очі округлилися.

Пачка важка.

Навіщо? За що?

- Тепер ти зрозуміла, чому твій зовнішній вигляд важливий? - усміхнувся блондин. - У мене ніхто не працює за копійки. На кону серйозні гроші. Завжди.

- Це що, - запнулася я. - Щось незаконне?

- З глузду з'їхала? - хмикнув. - Бізнес зараз ведуть чесно. Ти вирушиш на дуже важливу зустріч. З важливим... хм, клієнтом. І виглядати маєш так, щоб він зрозумів рівень нашої компанії.

- Я маю просто передати йому документи, - пробурмотіла.

- Вірно. Однак "просто" в нас не буває. Навіть ці кілька хвилин дуже важливі для всіх наступних угод. Тож одягай туфлі. Сумку можеш свою залишити, гаразд.

Поки я одягала туфлі, він бризнув на мене чимось. Ароматна хмара огорнула простір.

- А це для чого? - здивовано пробурмотіла я.

- Дитинко, ми робимо величезні гроші, - блондин зі значним виглядом потряс переді мною флаконом із парфумами. - Цей парфум коштує цілий статок. Тепер ти пахнеш дорого. Успіхом. Владою. Мої асистенти отримують найкраще. Звикай!

Найдивніша співбесіда в моєму житті.

Блондин нарешті передав мені сталевий кейс.

- Дивись, тут контракти на такі суми, що тобі навіть не снилися, дитино. Передаєш їх тільки особисто в руки. Зрозуміло?

- Звісно, - кивнула.

- А тепер запам'ятовуй.

Він назвав найдорожчий готель нашого міста. А далі повідомив номер, де відбудеться зустріч.

- У готелі? - уточнила з напруженням.

- Так, у готелі.

Мабуть, усі почуття й сумніви відбилися на моєму обличчі, бо вже наступного моменту блондин роздратовано запитав:

- Що тебе знову дивує?

- Я думала, зустріч відбудеться в бізнес-центрі, в офісі...

- У цьому готелі є конференц-зал, але ми не проводимо настільки важливих зустрічей у всіх на виду. Це ж конфіденційно. Ніхто не повинен дізнатися нічого зайвого. Зрозуміла?

- Так, звісно. А кому я маю віддати кейс?

- Тому, хто відчинить двері номера.

- Розумію, але мені потрібно знати його ім'я. Уточнити і...

Так мені б добре дізнатися ім'я блондина. А то оплату я отримала наперед. Навіть раніше, ніж обіцяла Тамара. Але й гадки не маю про те, на кого працюю.

- Там буде тільки одна людина. Усе. Тобі пора.

Блондин вказав на двері.

Зовні на мене чекав той самий чоловік, який і проводжав сюди. Коли я вийшла, він навіть не ворухнувся.

- Чого застиг, дурень? - скинувся блондин. - Проведи дівчину до таксі.

Чоловік здригнувся і подивився на мене так, ніби бачив уперше.

Невже я настільки сильно змінилася? Навряд чи. Тоді що за реакція?

- Прошу вас слідувати за мною.

Ми зайшли в ліфт, а блондин проводив нас поглядом. Вигляд у нього тепер був задоволений.

Я мимоволі перевела погляд убік і подивилася на себе в дзеркало. Одна зі стінок ліфта була повністю дзеркальною.

Одяг і справді може багато чого змінити.

Але все одно в цьому вбранні почувалася ніяково. І з розпущеним волоссям ходити не звикла. У мене занадто довге й густе волосся. Його набагато простіше збирати в акуратний пучок. Інакше заважають.

Світлі локони ніби струменями розійшлися по плечах. Густий зелений відтінок сукні вигідно підкреслював колір моїх очей. Вони зараз сяяли ніби смарагди.

Я мимоволі розправила плечі.

Що ж, логіка в словах блондина була. За одягом і справді зустрічають. Якби ще не ці туфлі...

Ноги вже гуділи від напруги.

Гаразд, впораюся.

І все ж усередині неприємно дряпало погане передчуття.

- У цьому світі нічого не дається просто так, - казала моя бабуся. - Безкоштовний сир тільки в мишоловці.

Я скосила погляд на пухкий конверт, який мені вручив блондин. Нехай ще не дивилася скільки там грошей, уже ставало зрозуміло, що сума значна. І це все за дріб'язкову послугу?