=9=

- Ти просто так вирішила повернути мені мій гаманець?

Вона потягнулася до своєї сумки. Перевірила. Таке враження, ніби й справді шукала якийсь підступ у моєму вчинку.

- Навіщо? - примружилася, уважно вивчаючи мене.

- Ну як навіщо? - знизала плечима. - Це ж ваша річ.

- Ти хоч уявляєш, скільки в моєму гаманці грошей?

- Ні, - зізналася чесно. - А для чого мені щось подібне уявляти? Гроші належать вам у будь-якому разі.

- Відкрий, - зажадала жінка. - Сама поглянь.

- Не буду я нічого відкривати, - пробурмотіла, простягаючи їй гаманець. - Це ваша річ.

- Моя, тому я й кажу. Відкривай.

- Ні, - вимовила твердо.

Уже шкодувала, що побігла за незнайомкою. Варто було кинути цей дурний гаманець там, де він був.

Жінка все ж забрала в мене свою річ. І я мимоволі видихнула від полегшення. Спробувала піти.

- Стій, - різко кинула вона. - Ось, поглянь.

Відкрила свій гаманець і дістала пачку хрустких купюр. Велика сума. Ще й у валюті.

Нічого дивного я не побачила. Зрозуміло ж, що ця жінка заможна. Фінансових проблем у неї немає.

- Що ти тепер думаєш? - поцікавилася незнайомка. - Якби знала, скільки тут, то не поспішала б мені все це повертати. Вірно?

- Не знаю, чому ви про мене такої думки, - насупилася. - Але це не важливо. Усього вам доброго.

- Видно ж, у тебе життя важке, - зауважила жінка. - Одяг простий. Виглядаєш ти охайно, а речі дешеві. То чому б не забрати те, що настільки легко прийшло в твої руки?

Тут мені стало справді неприємно.

Та за кого вона мене приймає?!

- Життя може бути різним, - кинула я в серцях. - Але це не означає, що я почну красти.

- До чого тут крадіжка? - усміхнулася. - Ти ж не витягла гаманець із моєї сумки. Він випав. Сам. Видно, коли та жирна мегера мене штовхнула. Чому ж ти не скористалася ситуацією?

- Ну знаєте, не має значення, як ця річ до мене потрапила. Якби я вас зараз не спіймала сама, то просто віднесла б цей гаманець у поліцію.

Мабуть, так і варто було зробити. Тоді б я точно уникла цього дивного й абсолютно божевільного з'ясування стосунків.

Жінка знову не дозволила мені відійти. Утримала за лікоть.

- Куди ти так сильно поспішаєш?

- Співбесіда...

- Забудь, Олег ніколи не візьме собі в помічники дівчину на кшталт тебе. Ну або когось із тих, що там у черзі зібралися. Він потягне час, поки компанія не перегляне свою політику. Візьме людину з досвідом.

- Але тоді...

- Я справді хочу тебе зрозуміти, - промовила вона, дивлячись у мої очі. - Що з тобою не так, дівчинко? Звідки ця патологічна чесність?

- Ви говорите так, ніби я ненормальна.

- Ні, що ти, в жодному разі. Просто... цікава. Ходімо, пообідаємо.

- Вибачте, не можу.

- Повинна ж я тобі віддячити, - усміхнулася жінка. - І з роботою можу допомогти. Є в мене одна справа на прикметі. Думаю, ти підійдеш.

Варто було бігти куди подалі від незнайомки, але я навпаки задумалася. А раптом справді допоможе?

Навряд чи вона обманювала мене щодо планів свого приятеля. Після низки відмов в інших компаніях я розуміла, що людина без досвіду роботи точно прокажена. Скрізь потрібні фахівці, а на простих студентів ніхто не дивиться. Відправляють працювати прибиральниками або в закусочні. Навіть не витрачають час, щоб перевірити, дати якесь тестове завдання.

Тому я здивувалася, коли побачила оголошення, де досвід раптом не був потрібен.

- Ходімо, - потягнула мене за собою незнайомка. - Посидимо, поспілкуємося. Щось обов'язково вирішимо.

- Ви справді можете з роботою допомогти?

- Звичайно, інакше б не пропонувала. До речі, як тебе звати?

- Надя.

- Красиве ім'я. Надія. Дуже гарне. Думаю, і мені час представитися. Ти можеш називати мене Тамара.

- Приємно познайомитися.

- А мені-то як приємно, - вона широко посміхнулася. - Упевнена, ми чудово проведемо час.

Адміністратор одразу ж надав нам найкращий столик. Відчувалося, що ця ефектна блондинка тут часто бувала.

Поки всі метушилися навколо неї, вона дістала телефон.

- Привіт, - заявив солодко. - Пам'ятаєш, ти просив мене про послугу? Вам усе ще потрібна... людина на ту вакансію?

Тамара посміхнулася, вислуховуючи відповідь.

- Так, я пам'ятаю, що відмовила. Але це ж чому? Тому що нікого підходящого у мене не було. А тобі ж потрібен хтось, кому можна довіряти на всі сто.

Невже зараз я й справді отримаю роботу?

Навіть подих затамувала. Мені просто не вірилося. Один випадковий вчинок допоможе вирішити стільки серйозних проблем.

- Є в мене прекрасна дівчина. Так, вона підійде. Ну звісно. Слухай, ти мене ображаєш. Моїм дівчаткам завжди можна довіряти, але тут і зовсім абсолютно унікальний випадок.

Щось тут мене напружило. Це її "дівчатка". Хоча... може я вже просто настільки розчарувалася після низки невдач, що в усьому бачила лише чергові труднощі?

- Так, я працюю тільки з перевіреними людьми, - Тамара подивилася на мене і посміхнулася ще ширше. - Так що? Встигла? Чудово. Тоді відправлю її. А щодо грошей потім розберемося.

Вона закінчила розмову і знову звернулася до мене.

- Готова вийти на роботу?

- Так, а що входитиме в мої обов'язки?

- Нічого серйозного. Сама розумієш, треба з чогось починати. Перший час будеш... дівчинкою на побігеньках. Так, не надто престижно звучить, але оплата там хороша.

- Звісно, я на інше й не розраховувала.

- Приступати потрібно сьогодні.

- Сьогодні? Так швидко?

- А навіщо тягнути? Почнеш із... тестового завдання. Якщо впораєшся, то швидко просунешся далі.

- Добре, - кивнула. - Що потрібно робити?

- На жаль, пообідати не встигнемо. Зараз тобі доведеться поїхати на інший кінець міста. Клієнт оплачує таксі, тобто за фінанси не хвилюйся.

- Клієнт?

- Твій майбутній бос. Він клієнт моєї фірми.