Розділ 2

Мені це сниться. Безумовно. Інакше як ще можна назвати всю цю маячню?

Я щосили намагалася взяти себе в руки. Спокійно, Юль. Істерики не допоможуть. Крики теж. Ти ж бачиш. Ви просто не зрозуміли одне одного з цим чоловіком, ось і все.

Очевидно, що Богдан у нього, отже, залишилася справа за малим –– порозумітися, забрати свого сина і поїхати нарешті додому. Мені ще дитину подруги із садка потрібно забрати, вона просила доглянути за нею, поки сама поїхала у відрядження.

На дурня і самодура цей Бодров точно не схожий, отже, розмова буде недовгою.

–– Гліб...          

–– Олександрович.                             

–– Гліб Олександрович, послухайте, –– я видавила нервову посмішку, –– бачте, сталося безглузде непорозуміння. Христина –– моя подруга, дівчина, яка представилася матір'ю хлопчика, насправді не його мати. Його мати я! У мене є всі документи: свідоцтво про народження, календар щеплень, медчна страховка. Та всі сусіди знають, що це моя дитина! Будь-хто це підтвердить.

Бодров притулився стегном об комод, схрестивши досить великі руки на грудях.

–– І навіщо ж вона сказала, що це її син?

–– Я... я не знаю, –– навіть розуміючи, що Христина зробила неймовірну дурість, я не хотіла її підставляти. –– Може, вирішила пожартувати... У вас же з нею щось було колись.

–– У мене ніколи нічого з нею не було. Я пам'ятаю всіх своїх жінок, –– і чомусь пильно подивився на мене.

Зізнатися, його погляд трохи збентежив.

–– Загалом, Гліб Олександрович, думаю, як доросла і, напевно, розумна людина, ви розумієте, що вся ця історія не додасть плюсів вашій кар'єрі... А ось мені сивого волосся напевно не одну сотню. Давайте ви просто віддасте мені мого сина, а я, так і бути, не заявлю на вас у поліцію. Спишемо все на безглузде непорозуміння. Богдан! –– я підвищила голос, скосивши погляд на найближчу кімнату, з якої, як мені здалося, донісся якийсь звук. –– Бо, іди до мами!

–– А де ж тато Богдана? –– поставив запитання Бодров, і я просто здивувалася його нетактовності.

Гордо підняла підборіддя, намагаючись виглядати впевненою і нітрохи не зачепленою.

–– Я виховую сина одна. Це злочин?

–– Ви ж ще така молода.                              

–– Я народила його в дев'ятнадцять.                

–– Отже, він вас кинув?                                

–– Послухайте, –– я почала злитися, –– а яка вам справа до мого особистого життя? Я приїхала сюди забрати свого сина, і майте на увазі, мене не зупинять ваші регалії та зв'язки –– я його заберу. Просто викличу поліцію і все. Я мати, а ви йому ніхто!

–– Ну це ще довести потрібно.                       

–– Що я йому мати?!                                  

–– Що Я йому ніхто.                               

Він був спокійний як танк і це чимало напружувало. Так поводяться люди, які впевнені у своїй правоті. Але ж очевидно, що він ніхто Богдану, інакше бути просто не може. Я вперше в житті цього чоловіка бачу. І якби бачила, то точно б запам'ятала.

–– Бачите....                               

–– Юлія Євгенівна, –– підказала я.

–– Юля, –– скоротив він, відлипаючи від комода. –– Напевно ви зараз думаєте, що мій вчинок був позбавлений сенсу –– ну хто вірить словам першої зустрічної жінки.

–– Саме так я і думаю.                        

–– І раніше я ніколи нікому не вірив. Мені тридцять п'ять, я не бідний, думаєте, за все моє життя ніхто не намагався повісити на мене свою дитину? Таких спроб було кілька, і жодного разу в мене навіть не виникало думки хоча б перевірити ще раз інформацію. Але сьогодні...

–– Що –– сьогодні? –– я відчула, як блідну.

–– Цей хлопчисько... Богдан... Я ніби побачив у ньому себе маленького.

–– Господи, ну що за нісенітниця! Якщо в нього теж карі очі й темне волосся, це ж зовсім ні про що не говорить! –– що довше я говорила, то більше розуміла, що він загалом у чомусь має рацію... Богдан насправді неймовірно на нього схожий. Спочатку на емоціях я не надала цьому значення, але тепер... –– Гліб Олександрович, ми з вами дорослі люди, –– після цих слів я спіймала на собі його злегка глузливий погляд. –– Ми ж знаємо, що між нами... що... Ми вперше бачимо одне одного! Богдан не може бути вашим сином з досить зрозумілих причин.

–– Ну я ж не знаю, де ВИ його взяли. Єдине, що я бачу напевно –– схожість. І я хочу переконатися.

–– Тобто ви вважаєте, що можете ось так безперешкодно красти чужу дитину на вулиці? –– я буквально задихнулася від його нахабства. –– Це МІЙ син! Тільки мій! Не ваш! І я вимагаю повернути мені зараз же мого хлопчика! Я звернуся до відповідних органів і вас притягнуть до відповідальності!

–– Бажаю удачі, –– відрізав він і тут же трохи пом'якшився: –– Не хвилюйтеся, дитині нічого не загрожує. Я беру це на себе –– хлопчику буде забезпечено найкращий догляд. Але я не поверну його вам, поки не буду впевнений у тому, що це не мій син.

–– Я вухам своїм просто не вірю! Ви зараз це говорите цілком серйозно? –– я не знала, чи то плакати мені ридма, чи то розсміятися над безглуздістю ситуації: –– Чому ви так причепилися до моєї дитини? Ви ще молодий, здоровий напевно, народите собі ще десяток дітей від кого захочете! І якої захочете статі. З вашими можливостями і грошима.

–– Не народжу, –– несподівано жорстко відрізав він. –– Можливо, ваш син мій єдиний спадкоємець.

–– Що це означає? –– похолоділа. –– Та з чого ви взагалі раптом узяли, що мій син має до вас хоч якесь відношення?

–– Є причини так вважати, –– без особливих емоцій промовив Бодров.

–– Ви просто ненормальний, –– пробурмотіла глухо. –– Я звернуся в поліцію. Я все місто на вуха поставлю. Усю країну! Це викрадення вам із рук не зійде. Зараз є шанс вирішити все спокійно.

"Спокійно". Чорт забирай, таке слово зовсім не підходило до ситуації, що склалася, але я розуміла, що від моєї істерики буде мало толку. Бодров просто не надасть значення моїм словам. Йому плювати. Він має необмежену владу. Треба знайти хоча б якісь доводи, змусити його подивитися на все тверезо. Але хто знає, що в нього в голові? Забрав мого сина, вважає Богдана своїм спадкоємцем. Та з якої ж радості? Ми вперше бачимо одне одного. Такого гада я б точно запам'ятала, до сьогоднішнього дня мені й фото його не траплялися. Ніколи не цікавилася нафтовими магнатами. Якщо й чула гучне прізвище, не звертала особливої уваги.