24.4

– Ви що робите? – Невеликий «пістолетик» для безболісного впорскування ліків маячив небезпечно близько, проте Жасмин не боялася – подив був надто сильний, щоб холоднокровно оцінювати ситуацію. – Щеплення? Не смішіть. – Вона загнала невідому в куток між двома кріслами, широким столом із дзеркальною стільницею та ящиком із розбірливим написом: «Джей Крей» – очевидно, особистим запасом Алена для боротьби з внутрішніми демонами. – Хто вас прислав? Навіщо? Кого ви встигли вколоти?

– Укол тільки для вас, пані Жас Лі Мін. – Незнайомка розправила плечі, у її голосі з’явилися хижі нотки. – На жаль, деякі цілі для мене недоступні… – Вона підняла погляд вгору, до верхньої палуби, звідки долинали сміх і тупіт. – Тож сьогодні мою роботу зробите ви.

– Азаль?

– О ні. Сама Віанда вимагає, щоб Рокси перестали по ній ходити!

– І побажання Віанди озвучила Азаль.

Найманка вищирила зуби в моторошній пародії на посмішку і втиснулася спиною в стіну.

– Оплатила, – визнала без натяків. – Дуже й дуже щедро. Нічого особистого, пані Мін, але я звикла виконувати роботу на совість. Ви ж не вб’єте мене за це, правда? Я просто людина. Без кібермодифікацій та інших штучок.

Вона стрибнула – і майже досягла успіху. «Я просто людина» спрацювало. Жасмин забарилася, бо ці слова асоціювалися з уразливістю та беззахисністю. Всього долі секунди зволікання… Їх вистачило, щоб зрозуміти: мета незнайомки – не шия, як здалося спочатку, а будь-яка ділянка тіла, і треба діяти обережніше.

– Ви справді думали, що зумієте мене торкнутися? – Жасмин стиснула тонке зап’ястя супротивниці, і впорскувач упав на підлогу. – Вам пощастило: вас заарештують на розкішній яхті. Якщо бажаєте, я попрошу інспектора, щоб він зробив це у прямому ефірі – як із Азаль.

Під лопатку щось кольнуло, по всій спині почав поширюватися нестерпний свербіж, пальці звело судомою.

– Ви такі передбачувані, пані Мін… – Найманка висмикнула руку. – Покладаєтеся тільки на силу та швидкість реакцій. Як у примітивних общинах, чесне слово. Мені за вас майже соромно. Коли відбуватимете довічний термін ув’язнення, подумайте про те, навіщо природа подарувала людині розум. О Боже!

Жасмин вирубила її одним рухом. Витягла зі спини дротик і обернулася до того, хто вистрілив ним від дверей.

– Щодо питань про розум, – мовила зловісно. – Що утримує вас, – придивилася до бейджа, – пане Белі, аніматор третього розряду, від того, щоб негайно стрибнути за борт і покластися на милість удачі? Знайте: від мене милості не дочекаєтеся.

Пухкий хлопець із обличчям переляканого кролика пискнув і різко повернувся на п’ятах, та хіба він мав хоч шанс?..

– Дякую за довіру, мені подобається, коли люди прислухаються до моїх порад. – Жасмин схопила його за комір і шпурнула в куток, не переймаючись долею найманки, що займала тамтешній простір. – Зараз у нас буде дуже короткий діалог, бо я… ось-ось… здохну!

– Ні-ні-ні-ні-ні! Ви не маєте померти!

– Абсолютно згодна. – Жасмин нахилилася до аніматора, і він приречено заплющив очі. – Що мені вкололи? Щось для контролю свідомості? Намагаєтеся моїми руками позбутися трьох Роксів одночасно?

– Так! Тобто ні! Ой!..

– Фу! Хлопче, нащо бруднити штани? Я тебе ще навіть не лякала. Марка і дозування! Швидко, бо твої порожні кишки опиняться на твоїй шиї!

– Ф… Ф… А… А…

Жасмин опустилася навколішки. Спина горіла, свербіж поєднувався із пекельним болем, м’язи нили і натякали, що з хвилини на хвилину відмовляться коритися. Накотила нудота – чи то від препарату, чи від морської хитавиці. З очима теж діялося щось погане: сфокусуватися вдавалось через силу.

– Фруйлак? Фаорсон? – На відміну від тіла, пам’ять працювала справно й підкидала назви найпоширеніших психотропних засобів. – Артайміс? Астредда?

– Форель! – Злочинець часто дихав, з нього річкою лилися піт і сльози. – Віандійська! Азаль! Отрута! Концентрована!

– І якщо я вб’ю Роксів, ви дасте протиотруту? Де вона? У тебе? Чи у твоєї надто розумної подружки? Ти! Не смій непритомніти! Я з тобою ще не закінчила!

Потік холодного повітря лизнув шию, і Жасмин стрепенулась, незграбно озирнулася на двері.

– Йди звідси, Алене! – гаркнула, відпускаючи аніматора, що закотив очі й утратив волю до життя. – Скажи, хай усе перевірять! Тут… Двоє… Можуть бути й інші!

– Навіщо інші, якщо ти є, асіанко? – Рокс підійшов ближче, подивився на дві нерухомі постаті між кріслами. – Посунься.

Він зачепив плече Жасмин, і вона впала на бік, не в змозі впоратися з м’язами, що вкінець збунтувалися.

– Та що це? – Ален зблід ще більше, ніж нападники. – Ти серйозно? Ти?..

– Йди до охорони!

Він схопив незнайомку і грубувато перетягнув через поріг, та ж доля спіткала і її партнера.

– Зв’язати і замкнути! – крикнув комусь. – І очей з них не спускати!

Повернувся, торкнувся панелі біля входу, і двері зачинилися. Заблокувалися за бажанням власника яхти, як повідомив голос із динаміка.