Розділ 24.1. Погляд збоку

Інспектор Ільс відвідав Торі-Ейл зранку. Дивлячись на його опухлу фізіономію з прищуреними очима, червоним носом, щоками кольору столових буряків і обвітреними губами, Флора взагалі забула про те, що й сама не виспалася через свої кулінарні подвиги, і запропонувала поліцейському сніданок.

– Застудилися? – запитала співчутливо, готуючи для нього чай із медом. – В таку погоду це легко.

Обмінюватися люб’язностями інспектор не побажав. Засунувся у віддалений куток їдальні, уткнувся у велику чашку з квіточкою і нагадав, що йому потрібен Ален Рокс, а не добрі поради.

Флора теж хотіла б знати, де Ален. Вчора він обіцяв поїздку до Касіала, а сьогодні на люди не з’являвся і на дзвінки не відповідав. Так само, як і Жасмин.

– Печиво, пане Ільс?

Інспектор насупився, щільніше закутався у товстий вовняний шарф, грубувато відмовився від частування – і від компанії, ясна річ.

Без жодного слова поліцейський просидів майже годину – до моменту, коли його побачив Перс і помалу втягнув у подобу розмови.

Незабаром хтось із покоївок помітив, що автомобіль асіанки покинув Торі-Ейл, і Ільс пожвавішав. Знову набрав номер Рокса – цього разу порівняно успішно. Порівняно – тому що інспектора послали вельми далеко й запропонували прийти за тиждень.

Що він написав у відповідь, Флора прочитати не змогла, проте Ален з’явився всього через пів години: як завжди охайний, чисто поголений, із запахом дорогого лосьйону, і водночас як доладна яскрава ілюстрація до статті про хронічне безсоння.

– Бачу, не тільки мені випала важка нічка, – пробубонів інспектор, допиваючи чашку чаю. – Ви б хоч окуляри темні вдягли і не лякали людей.

– Чим завдячую? – Голос Рокса хрипів, а очі ніяк не могли сфокусуватися хоч на комусь із присутніх і вперто вишукували кавник. – Не пам’ятаю, щоб ми домовлялися про зустріч.

– А я пам’ятаю, ви дещо вчора сказали… – Коли Ільс говорив, його мучив сухий кашель, що зароджувався, здавалося, в самих глибинах огрядного тіла і нагадував спазми. – Про вашу роль у смерті вашого батька. Поясніть, будь ласка. Не хочете перейти в більш… хм… тихе місце?

Рухатися Рокс не хотів, про що повідомив прямим текстом, не переймаючись вибором слів, і впав на стілець із м’яким сидінням, вчепився в одразу подану гарячу каву.

– Як вона це робить? – запитав у простір. – Я наче у шахті гарував, а вона як із санаторію повернулася.

– Практика, – відповів Перс, залишаючи стіл інспектора. – І косметика. Жасмин має багато талантів. Ходімо, Сніжко, ми тут зайві.

Ален махнув рукою, показуючи, що йому байдуже. Потер червоні очі й подивився на Ільса довгим поглядом.

– Батько помер від природних причин, – сказав відсторонено. – Експерти відразу це визначили, але ж Рокси не вмирають від серцевого нападу, правильно? Та ще й обставини підозрілі… Я розумію ваше прагнення розібратися у всьому, проте ви намарне витрачаєте сили.

– Ділена Рокса вдарили по голові, – зціпивши зуби й тамуючи кашель, нагадав інспектор. – Оглушили і вкололи якийсь токсин або ще раніше отруїли віскі. Не приховуватиму, віандійська лабораторія отруту не визначила, але днями ми отримаємо результати від колег із Елісти. Можливо, Рокса допитували, тому що його особистий код доступу використовувався, щоб замести сліди. Незвичайна природна смерть, як гадаєте?

Ален знизав плечима і зиркнув на вікно, за яким лило як із відра.

– Повернемося до цієї розмови, коли прийдуть результати, інспекторе, – запропонував навмисне байдужим тоном. – Ви поки що до неї не готові, а я не налаштований на вмовляння. Як справи зі святковим тортом? – звернувся до Флори. – Флаєр у дорозі. Сподіваюся, все готове?

Вона кивнула.

– Усміхніться, пані Даньято. Незабаром навколо буде сонце, море та пісок. Інспекторе, ви ще не пішли? А даремно.

Ільс підвівся і навис над Роксом як застуджена скеля, загорнута у безліч шарів теплого одягу.

– Я хочу почути правду, – прохрипів, ледве стримуючи чхання. – Що сталося з вашим батьком?

– Він повірив, що я його вбив, і помер, – голос Алена задрижав. – Обміркуйте це на дозвіллі. Або зверніться до асіанки, вона розпише все в деталях і з потрібними інтонаціями. Вибачте, але ви справді обрали для свого візиту невдалий день. – Він одним ковтком допив каву і попрямував до дверей. – Влаштуйте собі вихідний. Повірте на слово, це вам не завадить.

– Пане Рокс! – Обурений Ільс важко потопав слідом. – Ми не закінчили!

Флора зупинила його на порозі.

– Не треба, інспекторе. Він надто засмучений, щоб говорити спокійно. Якщо ви не проти, я поясню.

– Також хочете зізнатися? – буркнув поліцейський. – У чому?

– Хочу допомогти. – Вона не піддалася на провокацію. – Але, мабуть, пан Рокс має рацію. Вам поки що не потрібна правда.

– Сідайте. – До Ільса миттю повернувся професійний настрій. – Що ви знаєте, пані Даньято?

– Нічого. – Перш ніж Флора встигла відкрити рота, увагою інспектора заволодів Перс. – Ми лише по-іншому інтерпретуємо загальновідомі факти. Вас влаштовує таке формулювання?