23.2

Ділен Рокс і його спільники хотіли віднайти «справжню силу» і переслідували птахопоклонників, які теж цікавилися стародавніми віандійцями і могли випередити в пошуках.

Амона Ши (відома археологиня, мати Лади Ши) запропонувала свіжу ідею: заглянути в незачеплену колонізаторами частину підземного поселення птахолюдей, що збереглася неподалік від місця офіційних розкопок. Міжгалактична археологічна спільнота вимагала, щоб цю територію законсервували для нащадків, тож лізти туди було незаконно.

Рокс пішов іншим шляхом: розпорядився зробити тунель від найближчого схилу за межами заповідної території. Той факт, що для цього довелося захопити чужу ділянку землі та знищити чиїсь виноградники, його не бентежив.

Через несанкціоновані роботи стався обвал. Місце, куди підкопувалися, зруйнувалося вщент, за кілька кілометрів на південь загинули діти та екскурсоводка.

Президент Еспата зам’яв справу, Рокс грошима заткнув роти сім’ям жертв.

Все начебто стихло… Але фермер, що втратив виноградники, подав позов проти «РоксГруп». Це могло привернути увагу широкого загалу до тієї місцевості й нагадати людям про трагедію. Треба було якнайшвидше виграти справу й поховати минуле, ось тільки суддя трапився складний. Непідкупний, якщо точніше.

Чесний суддя, ха-ха-ха! У Ділена легко знайшлася зброя проти принципового Евіна Псарка.

Юна наркоманка Ліза Есвік залишилася і без батьків, і без засобів для існування. Вона мала лише вічно хвору молодшу сестру Емму. Рокс, граючи на публіку, влаштував Емму в гарну сім’ю – і зайнявся шантажем.

Від Лізи вимагалося небагато: скомпрометувати суддю. В знак подяки Ділен обіцяв забути про Емму.

Псарк не помітив пастки й швидко попрощався з добрим ім’ям. Його судовий процес був у самому розпалі, коли інспектор Ільс переконав Лізу не брехати і пройти реабілітацію. Вона погодилася, тому що на той момент шантаж Рокса втратив актуальність: Емма померла на Елісті, так і не доїхавши до нової родини.

Ділен приховав це від Лізи і продовжував нею маніпулювати. Правду про сестру дівчині розповів Ільс, за що отримав пониження на посаді та гарантію того, що відтепер його кар’єрне зростання стане міфом.

Знетямлена від горя, Ліза збиралася не тільки помститися Роксам, але й вивести на чисту воду Аруеля Еспату – старого любителя молоденьких дівчат. Вона зізналася у брехні просто під час судового засідання і пообіцяла грандіозний політичний скандал. Наляканий суддя поспішив оголосити перерву, а після неї Лізу не бачив ніхто.

Ділен Рокс вважав, що люди Еспати затягли дівчину в новобудову і влаштували класичний «нещасний випадок». Він свідомо уникав подробиць. Знав лише: її переслідували головорізи, вона забігла в недобудовану багатоповерхівку, за якийсь час із двадцять третього поверху випала людина. Висновок напрошувався очевидний, і не важливо, що Еспата все заперечував, та й жертву впізнали як бездомну Агату Сміт і після проведеного абияк розслідування спішно поховали на цвинтарі для бідних.

Рокс не вірив у такі збіги – і правильно робив. На Віанді знайшовся той, хто оцінив плани Лізи і підказав: зараз безглуздо виступати проти Рокса й Еспати. Закон не допоможе. Їх необхідно розділити, ослабити та знищити окремо.

Б’єн Зарек створив для Лізи нову особистість. Трохи пластичної хірургії та тренінгів – і з’явилася яскрава непередбачувана Азаль Сонцелика, що нацьковувала птахопоклонників на Ділена, рекламувала «Олімпікус» і морочила голову Бретту містичними розмовами про смерть його матері та розповідями про свою нещасну долю полонянки.

Рокс та Еспата тим часом і далі розшукували «справжню силу». А от для честолюбних планів Грона заповіт прадавніх віандійців став би катастрофою, тож стосунки між друзями розладналися.

Згодом, розбираючи давній обвал, археологи виявили дещо цікаве. Амона Ши не помилилася – те, що вишукував її наймач, справді знайшлося в підгірному містечку птахолюдей. Це був пульт управління супутниками – нітрохи не пошкоджений, у робочому стані, налаштований на біометрію.

Дослідження показали, що він вмикався всього п’ять чи десять років тому. Судячи з усього, доступ до нього отримала випадкова людина – та, що першою торкнулася зчитувальної панелі.

Рокс зрадів неймовірно. Він здобув «справжню силу», що скоро підкорить інопланетну техніку! Нехай учені вивчать її, і можна заявляти про своє право на планету. Настрій трохи псував той факт, що на пульті виднівся кривавий відбиток дитячої долоні – нагадування про ціну, яку довелося заплатити за відкриття. Але хвилюватися про конкуренцію не мало сенсу: діти, які хоча б теоретично могли запустити апарат, загинули, їхні сім’ї жили в інших системах.

Про всяк випадок ті відбитки перевірили в Міжгалактичній базі даних, і Рокса наче вдарив грім. Вони належали живій людині – Флорі Даньяті, яка єдина вижила в тому обвалі. Ба більше, ця дівчина перебувала на Віанді.

Дослідження продовжилися, добре що Археологічна спільнота вже не вважала руїни об’єктом світового значення. У свою чергу Ділен подбав про те, щоб Даньята потрапила в Торі-Ейл.

Формально вона – спадкоємиця стародавніх віандійців. Їй це ні до чого. Якщо Флора раптом заговорить про якісь права, її вщент розмажуть усі, кому не ліньки. Вона ж ніхто! З неї хіба що посміються, зацькують та й забудуть. Але для всемогутнього Рокса ця дівчина стала подарунком долі. Питання в тім, як нею правильно розпорядитися?