21.2

***

Ільс поклав вузлуваті руки на широкий металевий стіл із блискучою поверхнею і подивився на співрозмовника важким поглядом червоних очей

– Ваше повне ім’я? – неохоче поставив перше запитання.

– Джако Аскін, псевдонім – Джако Сонцеликий. Адреса: Боні-Ейл, сімсот. З найближчих родичів лише дружина – Азаль Сонцелика.

– Бачу, ви знайомі із процедурою. – Інспектор хруснув пальцями, і чоловік, що сидів навпроти нього, нервово смикнувся. – Ви прийшли сюди з власної волі?

– Це записується?

– Так.

– Тоді з власної.

Ільс вимкнув настільну камеру.

– А не для запису?

– Краще відсидіти своє, аніж згнити в канаві! – Джако стиснув кістляві кулаки, на його худорлявому обличчі відбилася мука. – Я не хочу милості Рокса і його асіанської псини. Мені до вподоби віандійське правосуддя.

– Вас переслідували?

– Скоро будуть!

Інспектор зітхнув і почухав потилицю.

– Ален Рокс і Жас Лі Мін? – уточнив недовірливо.

– Не дочекаєтеся! – Сонцеликий аж підскочив. – Я не скажу цього вголос!

– Добре, облишмо їх. – Ільс навалився на стіл і довірливо нахилився до співрозмовника, хоча за його параметрів це виглядало як погроза. – Ви прибули сюди з космопорту, я правильно розумію? Збиралися покинути Віанду?

– Хочу, щоб від цієї скаженої тварюки мене відокремлювали світлові роки!

– Від пана Рокса чи від Жас Лі Мін? – вкрадливо промовив інспектор, непомітним жестом знову вмикаючи запис.

Джако проігнорував це. Швидко зиркнув через плече, ніби чекаючи побачити ворогів прямо в кімнаті, і стишив голос.

– Від Азаль, – заявив ледь не пошепки. – Вона й раніше була неврівноваженою, а тепер зовсім не бачить меж. Азаль – не справжнє ім’я, знаєте? Все її життя – брехня!

– Як вашу дружину звати насправді?

– Звідки мені знати? За паспортом – Азаль Аскін, але вона не відразу привчилася відгукуватись на це ім’я. А от Ейт її впізнав. Самон Ейт. Він нам рибу ту гидку кілька разів приносив, нібито у ставку виловив і хотів похвастатись, то Азаль потім ніякі заспокійливі не допомагали. Вона спочатку погрожувала заштовхати цю рибу йому в горлянку, а потім раптом пішла з ним вечеряти. Була втіленням чарівності і невинності… Пізніше я побачив у неї флакон незрозумілої зеленої рідини, а Ейта забрали медики. Слуги казали, його покусала віандійська форель, але я одразу зрозумів, що то була за «форель». І Ейт зрозумів, інакше навіщо б він накидав у ставок цієї гидоти? Помститися хотів. Азаль там плавала, красувалася перед репортерами.

Ільс потер опухлі очі й розім’яв плечі.

– Давайте-но ще раз, – попросив стомлено. – Азаль отруїла Ейта, і він помстився тим, що отруїв її ставок, причому до того, як потрапив у лікарню? Вибачте, але це… Хм. Хм. Хм.

– Азаль повечеряла з Ейтом, він відчув щось підозріле і накидав віандійської форелі у ставок, а потім отрута подіяла і його забрали в лікарню!

– З алкогольним отруєнням, – нагадав інспектор.

– Навіть у підручниках історії написано, що перші поселенці використовували алкоголь як протиотруту! – вигукнув Сонцеликий.

– Ну добре, добре… Що ви можете сказати про смерть Сенріка Ясноокого?

– Нічого. – Джако раптово посерйознішав і насторожився. – Зовсім нічого.

– А хіба Самон Ейт не звинувачував у цьому Азаль? – наполягав Ільс.

– Не знаю.

– Самон Ейт, якого я мав нещастя допитувати позавчора, стверджує, що не намагався влаштувати Азаль нещасний випадок із фореллю, хоч і подумував про це через убивство Сенріка. Вона б потрапила до лікарні чи моргу, слідство виявило б серед її речей отруту і пов’язало б вашу дружину зі смертю пана Ясноокого. Але Ейту ця ідея спала на думку після того, як він викинув форель. Викинув, уявіть собі. І кому з вас вірити?

– Я нічого не знаю! – пискляво закричав Джако. – Нічого!

Інспектор скривився, ліниво поколупався пальцем у вусі.

– Уже двоє людей розказують про отруту як про щось буденне, – зауважив скептично. – Невже Азаль справді асоціюється насамперед із цим?

У пана Сонцеликого затремтіли губи.

– Я… – почав щось мимрити він. – Я… Тобто… Ні!

– Взагалі-то так, – перебив його Ільс. – Моя дружина, велика любителька екстрасенсів, згадала, що в одному зі старих ТВ-шоу Азаль демонструвала живу форель і запевняла, нібито це – символ її минулого і зброя проти заклятих ворогів. Скандальний вийшов випуск, для інфонету його сильно урізали та зацензурили. Ви знали про цю маленьку злочинну слабкість своєї дружини й отруїли Сенріка, щоб підставити Азаль?

– Ні! – прозвучало цілком щиро. – Навіщо це мені? Сенрік Ясноокий не був нам конкурентом.

– Конкурентом? Гадаю, ні. Рейтинги Азаль Сонцеликої значно вищі. Хм… Ви отруїли Сенріка, щоб захистити дружину? – припустив Ільс.