Розділ 21.1. Самон Ейт

– І що це було, Роксе?! – обурилася Жасмин, вдивляючись у сліпуче сяйво вулиць нічного міста. – Ти проґавив нашого підозрюваного!

– Помиляєшся, асіанко. – Ален знову був утіленням спокою, хоча щось в його нарочито розслабленій позі підказувало: це ненадовго. – Його проґавила ти, бо мені на нього начхати. А у чому він підозрюється, до речі? Сонцеликим не висували жодних звинувачень.

– Не вдавай із себе довбня! Цей тишко тікає від дружини. Трохи зусиль – і він викладе всю правду про неї.

– Світлофор!

Жасмин подумки прикрикнула на партнера, чий дзвінок забрав дорогоцінні хвилини і дав змогу пану Сонцеликому застрибнути у вільне таксі й залишити космопорт. Персик повідомив цікаву новину, жодних заперечень, але що заважало вийти на зв’язок на десяток хвилин раніше? А тепер чоловік Азаль отримав шанс змитися, тому що Роксу, бачте, до нього байдуже!

– Там був світлофор, – повторив Ален і перевірив застібку ременя безпеки. – Червоне світло. Ти колись чула про «Правила дорожнього руху», Жас Лі Мін?

– Ще б пак! Я регулярно допомагаю Службі дорожнього контролю із фінансуванням.

– Штрафами?

– Ти кмітливий, Роксе. – Жасмин помітила попереду мигалку поліції і зменшила швидкість, сподіваючись злитися з транспортним потоком. – Як і таксист, якого ми наздоженемо на наступному перехресті. Розслабся. Я ніколи не потрапляю в аварії. Це справа принципу.

– І заслуга водіїв, які тримаються від тебе подалі, – вколов Ален, безуспішно намагаючись повернути собі безтурботний вигляд. – Та що ти коїш?!

Червоний «Бентлі» ривком звернув до узбіччя і пригальмував якраз перед поліцейським відділком.

– Сонцеликий вийшов! – Жасмин ледве стримувала радість від несподіваної удачі. – Он же він! Доведеться наздоганяти пішки.

– Це без мене, асіанко.

– Я взагалі не розумію, якого смердючого демона ти тягаєшся за мною, а твої сторожові пси – за тобою, дорогоцінним і безцінним.

– Дехто робить свою роботу якісно. – Ален обтріпав піджак, на якому виднілися крихти від чипсів. – А дехто – з розумом… Твій підозрюваний спішить у поліцію, бачиш? Звинуватить тебе у переслідуванні, і поки ти виправдовуватимешся, він зникне.

Незважаючи на хворобливий зовнішній вигляд, чоловік Азаль пересувався швидко. Він проскочив крізь автоматичні двері відділку, зблід ще більше, смиканою ходою попрямував до чергового…

– …інспектор Ільс, – вловила Жасмин квапливі слова, коли теж переступила низький поріг і опинилася під яскравим світлом електричних ламп.

– У своєму кабінеті, – відповів поліцейський. – Ви домовлялися про зустріч?

– Я домовлявся. – Ален розміреною ходою підійшов до стійки. – Чи можемо ми зустрітися з інспектором?

Ільс проти зустрічі не заперечував, хоч і не виявив особливого ентузіазму. Він здавався сонним та розсіяним. Одним оком поглядав на екран, де транслювалися місцеві новини, другим намагався сфокусуватися на відвідувачах.

– На Віанді скасували годинник? – Голос інспектора був хрипким, наче застудженим, на лобі виступив піт. – Чим зобов’язаний, пане Рокс?

Жасмин підштовхнула вперед чоловіка Азаль, що у її присутності остаточно знітився і вдавав елемент інтер’єру.

– Я що?.. Я нічого… – Пан Сонцеликий мляво змахнув руками і зачепив стіл інспектора. – Я просто так…

Інфоекран похитнувся. Ільс зреагував неохоче, ніби не вірив, що це відбувається насправді. Вирівняв стіл, повернув на місце пивний кухоль із залишками кави, що відсунувся до самого краю, штовхнув клавіатуру і необережно ввімкнув звук новин на повну гучність.

«Пора вже зрозуміти: казки не мають юридичної сили, – запевняв із трибуни як завжди стильно вдягнений і впевнений у собі Керн Грон. – Віанда – законна частина Віандійської системи. Її не можна передати у приватну власність. Навіть якщо хтось промовить чарівне слово, тобто підбере пароль до технологій птахолюдей, уряд не допустить розколу системи і шукатиме інші способи винагородити цю людину за відкриття тисячоліття».

Інспектор вимкнув інфоекран.

– Уряд… – пробурмотів вороже. – Заворушилися… Знову обіцяють брехню. Договір зі стародавніми віандійцями оформлено законно, але вони вже, уявіть собі, не віандійці, а птахолюди. Років десять тому Грона за таке блюзнірство заклювали б, а зараз транслюють це на всіх каналах.

– Він бреше? – перепитала Жасмин, припиняючи невпевнену спробу Сонцеликого забратися з поля зору.

– Хрін його знає. – Ільс одним ковтком допив каву і більш-менш повернув під контроль свою міміку. – Може, прогуляв міжгалактичне право і щиро вірить у те, що каже.

– Галактичний суд напрочуд трепетно ​​ставиться до угод із інопланетними расами, – пояснив Ален. – Це питання довіри. Якщо хтось здобуде «справжню силу», йому вручать планету в подарунковій упаковці з рожевим бантиком, аби довести ксеносам, що люди тримають слово. У системі Ліас був прецедент. Там людина відкрила новий мінерал і відхопила шахтарську планету.

– Порівняв! – пирхнула Жасмин. – На шахтарській планеті населення майже нема, а на Віанді триста мільйонів мешканців!