20.4

– Вже майже одинадцята, Сніжко. – Перс увімкнув обігрівач, і в салоні стало тепліше та приємніше. – Хочете спати?

«І бачити сни з твоєю участю у твоїй присутності? Ні!» – Флора прикусила язика, щоб не ляпнути зайвого.

– Форель тоді, форель зараз… Знаєте, що я подумала? Тільки не смійтеся. Ліза померла, з цим не посперечаєшся, але в неї була хвора сестра. Ліза догоджала Бретту, щоб оплачувати її лікарняні рахунки. Гадаю, дівчата обожнювали одна одну. А раптом їхнього батька отруїла молодша дочка, бо він хотів припинити стосунки Лізи з Бреттом? Може, вона думала, що в Лізи справжнє велике кохання? Або ж боялася за своє майбутнє?.. Ліза дізналася, попередила батька… Пізніше молодшу сестру вдочерили та забрали з Віанди. За півтора року вона досягла повноліття, тоді ж з’явилася й Азаль. А якщо це не Б’єн її створив, а вона почала працювати з Б’єном, щоб помститися?

– Відповісти на це запитання може лише Б’єн. – Перс відрегулював крісло Флори і допоміг пристебнути ремінь безпеки. – Відвідаємо його завтра. Влаштовуйтеся зручніше, нічна дорога завжди навіює сон.

Від його близькості голова йшла обертом. Хотілося відкинути всі умовності, притиснутися до широких грудей, обхопити руками могутню шию і, ховаючи погляд, запитати про те, що не дає спокою. Вислухати відповідь і, навіть якщо вона не сподобається (особливо якщо не сподобається!) впитися губами в тверді чоловічі губи і змусити асіанське серце забитися так сильно, щоб його стукіт було чутно на весь Аві-Ейл!

– Не робіть цього, Сніжко.

Флора здригнулася і залилася фарбою. І коли вона встигла притягнути Перса до себе й незграбно повиснути на ньому, як зламана гілка на молодому дереві? Спасибі ременю безпеки, не дав остаточно вгробити репутацію. Втім, балакучий рот теж міг упоратися з цим завданням.

– Чому? – несподівано зірвалося з губ. – Що зі мною не так?

– Ви закохані в ідеал. Ні, я не збираюся ображати вас натяками на те, що в мені ви бачите книжкового героя, бо ваш ідеал і близько не збігається з «героєм-асіанином».

– Ось і не ображайте! – Флора не дозволила Персу продовжити його пояснення. – Я давно вже не школярка і не живу фантазіями! Ви мені подобаєтеся. Просто подобаєтесь. Як людина і як чоловік. Не як асіанин, зрозумійте! Незважаючи на те, що ви з Асіо. Що в цьому поганого? Якби люди не подобалися одне одному, людство давно б вимерло. Я ж не вимагаю кохання тут і зараз!

– Ну то вимагайте. – Його погляд ніби пронизував наскрізь. – А заразом запитайте себе, чи потрібне вам таке кохання. Хочете, щоб від вас відвернулися друзі? Щоб ваша дитина була осторонь суспільного життя? Щоб вас вважали у кращому разі дивачкою, у гіршому – ненормальною?

– Хіба це не я повинна думати про шлюб та дітей, а ви – боятися навіть згадки про них? – розлютилася Флора. – Вам не здається, що цю тему порушувати зарано? Я лише сказала, що ви мені подобаєтесь! Нічого більше! Жодних матримоніальних планів!

– Хочете розваг на одну ніч? Із цього й треба було починати. Я не проти.

Вона рвонула ремінь безпеки, намагаючись розстебнути його та вискочити з автомобіля. Агресія застилала погляд, заважала думати раціонально, штовхала на необдумані вчинки. От як цей нестерпний асіанин міг знущатися з безпристрастним виразом обличчя?! Флора бачила його наскрізь! Ці іронічні нотки в голосі, зморшки біля очей, посмикування губ… Чому Перс не сприймав усе серйозно?

– Визначтеся, що вам треба. – Він допоміг зняти ремінь безпеки, але двері не розблокував. – Якщо стосунки, то добре все обдумайте і вирішіть для себе, чи готові ви пожертвувати звичним життям заради того, що може закінчитися нічим.

– Вам уже казали, щоб ви не ходили в політику? – огризнулася Флора, потроху заспокоюючись. – Оратор із вас ніякий.

– Я не хочу, щоб ви страждали, Сніжко. – Перс легко стиснув зап’ястя Флори й окреслив контури шраму, що залишився лише в її пам’яті. – У вашому житті вистачало болю, але жоден чоловік не вартий жіночих сліз. Ні звичайний, ні ідеальний, ні вигаданий.

Флора висмикнула руку і відвернулася, не в змозі розібратися зі своїми емоціями. З одного боку, така турбота торкалася глибин душі і натякала на те, що асіанину вона не байдуже. Та з іншого… Є моменти, коли краще слухати серце, а не жорстокі аргументи раціонального мозку.

– Хочете фокус? – Тепла долоня Перса обережно лягла на її плече. – Перевірте мій пульс.

– Навіщо? Я знаю, що ви можете все контролювати. Облиште, ми не в дитячому садку.

– Можу – не означає контролюю, Сніжко. Адже вам це потрібно? Правда, яку каже тіло?

Флора не ворухнулася.

– Слова теж згодилися б, – сказала тихо. – Іноді люди користуються ними за прямим призначенням.

Дотик гарячих губ до щоки ніби вдарив струмом. Вона не чула шереху і не вловила руху, а тому злякалася на мить і завмерла як зайченя у світлі фар. У грудях защеміло, серце смикнулося і повернулося до звичного ритму, перш ніж Флора обернулася до Перса обличчям.

– Ти незвична, Сніжко. – Він не відсторонився, як раніше, – навпаки, притягнув її до себе, обережним жестом витяг масивну шпильку із зачіски, запустив пальці в розпущене волосся і почав м’яко масажувати скроні. – Ти тендітна, але в тобі стільки сили та сміливості, що часом стає завидно. Заплющ очі. Будь ласка.