Розділ 20.1. Келінда Рокс

Нотаріус цінував час та гроші. Для нього вони крокували пліч-о-пліч, тому Флорі він приділив дуже продуктивні десять хвилин консультації плюс три хвилини на оформлення документів.

Вона виявилася ідеальною клієнткою із чіткими уявленнями про те, що їй потрібно. Заповіт на користь матері навіть складати не треба було – тільки вписати в стандартний бланк потрібне ім’я і знайти свідків. Одним із них виступив Перс, другим – інспектор Ільс, який напросився за компанію «до міста», проте не поспішав прощатися.

Створювалося враження, що поліцейський закохався в автомобіль асіанина. Усю дорогу інспектор безперестанку говорив про потужність, пробіг, витрату енергії, популярні марки, новинки на ринку транспортних засобів та інші матерії, що занурювали Флору в сон. На під’їзді до міста з жалем зауважив, що у центральних системах мода на колісний транспорт минула, і навіть ретроавтомобілі скоро кануть у Лету, бо з предметів розкоші перетворяться на музейні експонати.

Після візиту до нотаріуса Ільс продовжив цю тему, посилаючись на канали новин. Було помітно, що Перс із ним не згоден, але поліцейського такі дрібниці не хвилювали. Він витріщався на вивіски, що миготіли за вікном, і журився про старі добрі часи, коли і трава росла густіша, і сонце сяяло яскравіше, і дівчата одягалися скромніше, і діти поважали батьків, і безліч інших «і».

– Ви маєте рацію, колеса віджили своє, – повертаючи на центральну вулицю, погодився Перс. – На Асіо новий тренд – гусениці та полози.

– Згадуєте коріння, хе? – хитро посміхнувся Ільс.

– Пристосовуємося до змін клімату. Це доля планет, які століттями сприймались як джерело ресурсів. Тепер добувати нема чого, а жити якось треба.

– Що заважає пошукати кращі умови?

– Хочете чесну відповідь? – Асіанин невідривно стежив за дорогою. – Поставте це питання мільйонам дітей, у яких нема багатих батьків.

– На відміну від  вас, – із розумінням хмикнув інспектор. – Читав вашу біографію. Усі ці елітні академії, університети, курси… Вражає. Про таких, як ви, кажуть: народився із золотою ложкою у роті.

– Зі срібною, – підказав Перс.

Якщо його щось і зачепило, він цього не виявив.

– Проте Віанду ви вважаєте найкращим варіантом, – досить безпардонно продовжив поліцейський. – Незвично.

– Для мого гаманця вона – єдиний варіант.

– Навіть так… Гадаю, батьки та діти не ладнають скрізь. Залишилися без спадщини?

– Без родини.

У Ільса вистачило такту замовкнути на п’ятнадцять хвилин – до того моменту, коли автомобіль зупинився перед поліцейським відділком.

– Як ваша нога? – суто із ввічливості поцікавилася Флора.

– Підлатали. Ще кілька сеансів, і буде як нова. – Інспектору явно сподобалась увага, і він затримався ще на хвильку. – До речі, щодо кінцівок… – мовив довірливим тоном. – Позавчора детективу Ешу прострелили плече, і він записався на курс регенерації. Ніколи не повірите, хто його лікує.

– Кінозірка? – байдуже припустив Перс.

Ільс вийшов із автомобіля і мерзлякувато повів плечима. Використовуючи темне скло як дзеркало, неспішно застебнув усі ґудзики піджака, затягнув вузол краватки, поправив розстебнутий плащ і провів широкою п’ятірнею по голові.

– Колишній криміналіст, – відповів після паузи. – Один із тих, кого доля шпурнула в Рокса, та не додавила до кінця. Той чоловік вважав, що смерть Келінди Рокс – справді нещасний випадок. Добрий був фахівець, йому пророкували велике майбутнє. На жаль, він не зійшовся у думках зі всемогутнім Діленом.

– Як і ви, – різко зауважив Перс. – Але вас Рокс залишив у спокої. На те була особлива причина?

Інспектор переступив з ноги на ногу і поглянув на заґратовані вікна відділку.

– Я ніколи не сварився з Роксом, – сказав сухо.

– Тобто його не розлютило те, що ви наставили Лізу на праведний шлях і завадили афері, спланованій до дрібниць? – втрутилася Флора. – Не вірю. Чим ви його зупинили? Тим, що могли б довести смерть Лізи та пов’язати з цим Еспату?

– Ні.

– Ні?

– Ні, пані Даньято. Ви надивилися поганих бойовиків. Я міг заплющити очі на багато всякого, але не на вбивство. Не хочу давати привід для пліток, однак у Рокса були сякі-такі принципи. До того ж деякі люди йому подобалися. От просто подобалися. Зачіпали добре приховані струни його душі, як сказав би поет. Згодні, пане Пер Сі Лік? Ділен Рокс відчував до поліції таку ж слабкість, як і до асіан. Гарного вечора.

Інспектор, сутулячись, увійшов у відділок. Огрядна, одягнена в громіздкий сірий плащ постать майнула спочатку в одному вікні, потім у другому. Декілька поліцейських, що затрималися допізна, повернули голови до непогано освітленої вулиці, і стало ясно: Ільс кинув якесь зауваження щодо недавніх попутників.

– Він бреше. – Флора побачила насмішкуваті обличчя, і її охопила незрозуміла образа. – Бреше і не червоніє!

– Чому ж, Рокс справді виділяв деяких знайомих, – не погодився Перс. – Наприклад, він обожнював Жасмин. Говорив, вона чудово викидає людей у ​​вікна і не схильна до гендерних стереотипів.