19.3

– Я ж казала: ви не зрозумієте! – Секретарка не поспішала йти і явно чекала слова втішання. – Поставте себе на моє місце. Що б ви зробили?

– Поняття не маю, але «ворог мого ворога – друг» – це не до мене. Щасливого шляху і навіки забудьте про Віанду. Впевнена, ви самі знаєте, як легально стати громадянкою іншої системи.

– Я спати не можу через це!

– А дехто назавжди заснув… Слухайте, годі вже, я вам не суддя. Що зроблено, те зроблено, минулого не повернути. А зараз будьте людиною і не нагнітайте ситуацію. Прощавайте.

Лада Ши поривалася сказати ще щось, але на табло над входом з’явилося її ім’я із проханням терміново пройти реєстрацію на рейс до Аліана. Аналогічне оголошення полилося і з динаміків.

– Гері тут ні до чого.

– Йдіть уже! – не витримала Жасмин. – Живіть як хочете і дайте іншим змогу жити без тавра вбивці!

На півдорозі секретарка обернулася.

– Думаєте, Ален оцінить вашу турботу? – крикнула, не соромлячись поодиноких пасажирів. – Я піду, ви залишитеся винною. – Її посмішка нагадувала оскал.  – Завжди є хтось винний, і це ніколи не бувають Рокси!

«Та я й так завжди у всьому винна», – Жасмин подивилася на годинник і притулилася до автомобіля, спостерігаючи крізь напівпрозорі стіни за млявим рухом людей усередині космопорту.

Незабаром Лада Ши безперешкодно піднялася на «космомаршрутку» – невеликий зореліт, розрахований на два-три десятки пасажирів. Віднедавна Аліан став не найпопулярнішим маршрутом, тож перевізники задіяли режим підвищеної економії і перевели лайнери на інші напрямки.

Ще один непунктуальний пасажир прибув за кілька хвилин до закінчення реєстрації, і корабель піднявся за розкладом.

Жасмин трохи постояла, уявляючи, як відреагує напарник на її самодіяльність (про реакцію Рокса і думати не хотілося) і попрямувала до будівлі, щоб спустошити автомати і запастися чимось хрустким, бажано солоним, гострим і гірким одночасно. Неспішно повернулася до машини, розірвала велику пачку чипсів…

– Ти маєш мрію, асіанко? – долинуло зсередини салону.

Кілька жовтих кружалець упали на бетонне покриття і зникли в нутрощах уважного робота-прибиральника.

– Справжню чи нормальну, Роксе? – Жасмин впоралася з подивом майже миттєво.

– Справжню, звісно. – Алена зовсім не було видно за темним склом.

– Хочу, щоб кліше про тупих беземоційних асіан зникло.

– А нормальну?

– Хочу поні.

Кілька хвилин мовчання порушувалися лише хрускотом.

– Тобі часто кажуть, що ти дивна, Жас Лі Мін?

– Відклич свою людину, Роксе. Будь ласка.

Стукнули задні двері. Ален вийшов на парковку і кинув короткий погляд через плече на великий чорний автомобіль біля виїзду.

– Не забувай про замки та сигналізацію. – Від холодного тону Рокса ставало зимно. – Ти не на Асіо.

– Відклич найманця! – Жасмин перемахнула через капот і притиснула Алена до металевої колони, що підтримувала навісний дах. – Тобі це не треба!

– Відповідай чесно, і я все обдумаю.

Вона скрипнула зубами і вмазала відкритою долонею в колону. Метал відповів легким тремтінням і глухим стогоном, але Рокс проігнорував небезпеку.

– Відповідай, – нагадав, кривлячи губи.

– Ну то питай!

– Як ти зрозуміла, що гра – не вигадка? Який момент змусив сприйняти її серйозно?

Жасмин різко відсторонилася і схрестила руки на грудях.

– Ти, – заявила спокійно. – Я дивилася не на ляльок, а на тебе, і бачила, що тобі по-справжньому боляче. Скарги та страх Лади доповнили картину. Як ти знайшов нас, якщо не секрет?

Рокс махнув двом масивним тіням біля виходу, і вони зникли.

– Ніяк. – Він сів на переднє сидіння «Бентлі». – Я прибув сюди кілька хвилин тому і дуже здивувався, помітивши твою машину, та ще й незамкнену. Таким чином, я нікого не посилав за Ладою Ши, де б вона не була.

– А той пасажир? А… Точно… Просто пасажир. – Жасмин стовпом застигла біля відчинених дверей. – Тобто про секретарку ти не знав, поки я, ослиця, тобі не сказала.

– Знав, – заперечив Ален. – Вона єдина, хто мав доступ до музею Торі-Ейл і хто б не постраждав від витоку інформації. Жодних інших варіантів.

– Знав – і?..

– І тримав її ближче, щоб дізнатися, що ще вона донесла Б’єну. Що не так? Треба було придушити її на місці, розчленувати у ванній і згодувати утилізатору? Наступного разу матиму це на увазі.

На табло оголошень з’явилося повідомлення про те, що пасажирський лайнер із Елісти затримується на пів години, і Ален невдоволено хмикнув щось нерозбірливе. Запустив руку в бардачок і, як раніше Лада Ши, зморщив ніс, побачивши яскраві обгортки.

– Що зі мною відбувається, асіанко? – промовив, виявивши серед них самотню мармеладку. – Я розумію, що маю злитись як ніколи в житті, але за фактом мені начхати і на секретарку, і на «Олімпікус», і на «РоксГруп».