19.2

– У наш час знайти законослухняного громадянина легко. За останні чотири години Віанду залишили два пасажирські лайнери та сімнадцять приватних зорельотів. Один із них належав Гері Вану, ця інформація є у відкритому доступі. Пункт призначення не вказано, але виліт затримали на пів години через додаткову перевірку. Якщо вірити інфомережі, зайві нерви влаштовують тільки тим, хто прямує в систему Ліас або на Аліан, із якими у Віанди складні стосунки. Шукаємо далі… О! Гері Ван у «чорному списку» Ліаса. Залишається Аліан. Найближчий рейс – за сорок хвилин, наступний – завтра о дев’ятій ранку.

– І що з того?!

– Можете стогнати й далі, а можете протверезіти, купити квиток через інфонет і наздогнати свого шляхетного лицаря. Ну і дорогою вирішити, чи потрібне вам таке благородство.

Лада Ши сердито штовхнула робота-прибиральника.

– Потрібне, – прошипіла кудись убік. – Вам не зрозуміти.

– Угу, ще б пак… Підкинути до космопорту?

Секретарка зібралася за п’ять хвилин.

– А вам який із цього зиск? – запитала з підозрою, сідаючи на пасажирське сидіння червоного «Бентлі».

– Допомагаю одній людині не переступити межу, що відокремлює дуже неприємного типа від справжнього виродка.

– Га?..

Жасмин завела мотор, і автомобіль на високій швидкості покинув Торі-Ейл. Фари освітлювали ідеально рівну поверхню дороги (жодної виїмки, жодної «наклейки» з іншим відтінком, жодної неохайної цятки на розділових смугах – Роксам належало лише найкраще), вихоплювали з темряви акуратно підстрижені гілки чагарників, зганяли з насиджених місць мовчазних віандійських птахів. Один із них майнув прямо перед лобовим склом, і Лада злякано відсахнулася.

– Ви говорите про Алена Рокса? – Після протиалкогольної пігулки до неї швидко повернулася розважливість. – Про Алена?! Як це стосується нас із Гері?

– Щодо Гері не впевнена. Може, він і справді благородно відступив із вашого шляху, а не втік, коли запахло смаленим.

– Та про що ви?!

Жасмин додала швидкості й подумки докорила собі за нетямущість. Напарник одразу склав би два й два, а їй знадобилося кілька годин і майже пряме зізнання.

– Алену нема в чому мене звинувачувати! – Голос Лади тремтів. – Нема в чому, чуєте?

– Тільки у смерті батька. Гадаю, для вищого товариства Віанди це суща дрібниця.

– Я його не вбивала! – заверещала секретарка, притискаючи тонкі бліді пальці до шиї, ніби намагаючись послабити невидимий зашморг. – Я була з Гері! Він – моє алібі!

– Ви дали Б’єну Зареку інформацію із сімейного музею Роксів, що послужила основою для вельми цікавої гри, – процідила крізь зуби Жасмин, вирулюючи на автомагістраль. – Для тієї самої гри, коробку від якої ви завбачливо вкрали з кімнати восьмирічного хлопчика, щоб замести сліди. Не ділову інформацію і не за гроші, я пам’ятаю ваші клятви. Особисту і чисто з ненависті. Це запустило ланцюжок подій, які знищили Рокса, Сенріка та Еспату. Як думаєте, що відчує Ален, коли зрозуміє, хто був першопричиною смерті батька? Точніше, що він зробить?

– Я ні в чому не винна!

– Можливо. Кого це хвилює? Ваша зрада – не дитячий лепет Даньяти. На наклеп Ален відповів тим самим, пам’ятаєте? А яке покарання ви чекаєте для себе?

Лада засунула руку в бардачок, наполегливо там пошурхотіла і здивовано подивилася на обгортки від цукерок, що посипалися на підлогу.

– Це моя машина, пані Ши, тут немає випивки. Та й, чесно кажучи, це вам не допоможе. Шукайте інші способи виплутатися з того бруду, в який загнали себе самі.

– Я не порушувала контракт! – Обличчя секретарки потемніло. – Я жодного слова не сказала поліції! Добре ім’я Рокса не буде заплямоване!

Почав накрапати дощ, і ввімкнулися автоочисники скла – один із сучасних засобів, без яких ретроавтомобілі перетворювалися на незручні та небезпечні консервні банки.

– Ще й як буде, бо Б’єн не ідіот. Ну та гаразд, мені загалом начхати. Я не суддя, тож судити вас не збираюся. Але я точно знаю, що новину про вашу чесну співпрацю з поліцією Ален сприйняв би з гідністю, а ось розкриття сімейних таємниць найлютішому ворогові Роксів його засмутить.

Лада розгнівано стукнула кулаком по панелі приладів і скрикнула, не розрахувавши силу удару.

– І що? – пискнула, опустивши очі. – Він скоро стане таким самим, як батько. Це питання часу.

– Точно, – погодилася Жасмин. – І ваша зрада цей час скоротила. Давайте начистоту: ви зневажили довіру поганої людини і виказали її заповітну мрію, формально не порушивши угоду про конфіденційність. Б’єн щось дізнався, щось дофантазував, і «ІгрОлімпікус» збирається зробити з цього сенсацію. «Підкорювачів Віанди» вже рекламують як гру, засновану на реальних подіях. Покупцям обіцяють бонус: доступ до електронних документів, що розтопчуть засновників та їхніх нащадків.

– Маячня! Це ж копії! Вони не мають юридичної цінності!

– Маячня чи ні, але коли «Підкорювачі» вийдуть у продаж, почнеться війна між «РоксГруп» та імперією Б’єна. Сподіваюся, у вас вистачить розуму не повертатися на Віанду, бо Ален вам цього не пробачить. Нагадати, як закінчують свій шлях ті, хто перейшов дорогу Роксам?