18.2

Через дванадцять днів «Кульова блискавка» приземлилася на Віанді – планеті земного типу, що належала вимираючій гуманоїдній расі. Віандійців залишилося лише кілька тисяч, але галактичні закони не дозволяли стерти їх із лиця Всесвіту і зайнятися колонізацією.

– За сто років Віанда повністю спорожніє і дістанеться тому, хто не проґавить свій шанс, – поділився розрахунками Рокс. – Але для нас сторіччя – це надто довго. Ми можемо прискорити події, та ще й законним шляхом. Віандійці замкнуті, консервативні та релігійні, ми легко знайдемо до них підхід. Усміхніться, пані Грон. Покажіть дивакам у пір’ї, що ви їх обожнюєте й поділяєте їхні безглузді природолюбні погляди. У вас уроджений талант до лицемірства.

– У мене? – ледь не задихнулася від обурення Ельза.

– Ви пів року морочили голови добірній наволочі розповідями про мрії та вселенську рівновагу. Є у вас щось таке особливе… Невинність і беззахисність дитини, для якої поняття добре/погано ще не визначилися. Запитайте Еспату, якщо вам цікаві подробиці. Йому краще знати, чому він не відправив вас у відкритий космос, як пропонував я.

За рік з’явився документ, згідно з яким віандійці відмовлялися від прав на планету на користь гостей і погоджувалися з колонізацією, але спільників Ельзи такий варіант не влаштовував.

– Сенс мати пустий світ із напівзруйнованою інфраструктурою і виснаженими надрами? – журився Рокс. – Найцінніше на Віанді – інопланетні технології, але ці безмозкі скнари збираються забрати їх із собою в могилу. Не розслабляйтеся, пані Грон. Працюємо далі.

Та щось пішло не так. Певне, інопланетяни відчули фальшиву сутність своїх нових друзів, тому що ще за рік було написано так званий «Заповіт Віанди», в якому вперше згадується вислів «справжня сила». Цей заповіт скасував попередню волю і проголосив: віандійці хочуть передати планету тому, хто оволодіє її «справжньою силою», тобто знайде ключ до супутників та іншої техніки.

Юридичну значимість документа підтвердили у міжгалактичному нотаріаті. Незважаючи на титанічні зусилля, за наступні п’ять років Рокс, Грон та Еспата не змогли змінити наміри господарів Віанди.

– Набридло! Я хочу піти звідси! – дедалі частіше скаржилася Ельза.

– Залишилося недовго, – запевняв Еспата, який за сім років тісної співпраці перейнявся до неї сильними, але нерозділеними почуттями.

– Не рюмсайте, пані Грон. Пам’ятайте: ми здійснюємо вашу мрію. – Рокс, навпаки, відчував до спільниці стійку антипатію.

Незабаром гірське містечко, де жили залишки колись могутньої раси, накрило зсувом. Не вцілів жоден віандієць… Ельза точно знала, що не вцілів, бо Еспата все робив з душею і на совість.

– Я не вірю в «справжню силу», – чесно зізнався Рокс. – Віандійці нас розкусили і перестрахувалися, хоча їм це нічуть не допомогло. Не гарячкуймо. Що для нас зараз найвигідніше?

Ельза розуміла: особисто її вигода полягає в тому, щоб уникнути долі інопланетян, а у все інше краще не лізти, якщо хочеться жити. Вона принишкла. Прикинулася тінню і сподівалася, що сторонні люди з’являться на планеті раніше, ніж Рокс і Еспата почнуть боротися за владу.

– Нас троє, пані Грон, і це добре. Ми – розум, сила та краса в одному флаконі, – якось нагадав Рокс. – Ви – як буфер між мною та Еспатою, той елемент, що утримує його у подобі людини. Не розумієте? Наш спільний друг красується перед вами, розраховуючи на вічне кохання. Плануєте здатися, так? Це передбачувано. На жаль, мене такий поворот сюжета не влаштовує. Як тільки ви зійдетесь, я стану зайвим, тож треба щось вирішувати. Врахуйте: я досить розумний, щоб протистояти Еспаті, але якщо мені доведеться битися за своє життя, ви постраждаєте насамперед. Він одержимий вами. Будь-хто цим би скористався.

– І що ви пропонуєте?

– Жодної романтики. Ми троє – рівноцінні партнери і не створюємо зайвих спілок.

– Хочете, щоб нинішній стан речей протримався вічно?

– Хочу жити і дати змогу жити іншим, – відрізав Рокс. – То що, партнерство чи романтика?

Ельза обрала перший варіант з тієї простої причини, що ніколи і не планувала підживлювати залицяння Еспати.

– Віанда наша, і що тепер робити?

– Гроші, – відповідь Рокса була короткою. – Багато грошей! До речі, Віанда поки що не наша, але це не завадить володіти нею. Укладемо договір із однією з найближчих систем як першовідкривачі, а після повноцінної колонізації заявимо про заповіт віандійців і отримаємо у власність розвинену планету.

– Не думаю, що віднайти «справжню силу» буде просто, – засумнівалася Ельза.

– На освоєння підуть десятиліття. За цей час багато що може змінитися, пані Грон. Одне я знаю точно: гроші дістануть і справжню силу Віанди, і силу справжньої Віанди, і будь-яку потрібну нам дурню. Повірте на слово: ваша мрія здійсниться. Ну і моя заразом.

Рокс прорахувався.

Гроші виявилися безсилими перед віандійськими технологіями. Троє засновників та їхні нащадки жили собі на втіху, проте не могли отримати планету.

Віанда розвинулася, набула автономії, потім обзавелася власним урядом… «Справжня сила Віанди» стала легендою і лягла в основу місцевого релігійного культу. «Заповіт» перетворився на історичну пам’ятку, та й усе.