Розділ 15.1. Азаль Сонцелика

Жасмин протерла очі і потяглася за баночкою з кавою.

– Я правильно зрозуміла ситуацію, Персику? – уточнила, розшукуючи поглядом чашку. – Наша віандійка рятувала тебе зі ставка? Зі ставка? Рятувала? Тебе?

Напарник вийшов із ванної кімнати, витираючи голову пухнастим рушником із малюнком кульбаб. Мокрий діловий костюм він змінив на звичайні чорні штани і картату сорочку з короткими рукавами, портфель сушився в кутку, а ось взуттю не пощастило – йому судилося ненароком втопитися.

– І не питай, Жас. – Перс тяжко зітхнув. – Віандійську логіку зрозуміти важко, а у Флори вона особливо перекручена. Втім, Флора й не віандійка… Та байдуже. Уяви: ніч, холод, ставок, у який імовірно щось упустили, і ні душі довкола. Що б ти подумала?

– Що сканування нічого не показало, тому обшукувати ставок немає сенсу. – Жасмин побачила чашку на підлозі і з сумнівом зазирнула всередину, розмірковуючи про мікроби та лінощі. – Гадаю, висновки Сніжки були іншими?

– Вона вирішила, що я як ідіот обмацував дно вручну і втопився!

– Як Азаль.

– Що – Азаль?

– У Азаль немає доступу до охоронної системи Торі-Ейл, тому вона хлюпалась у воді і, загалом, дохлюпалася. Не хмурся, Персику! Віандійка злякалася за тебе і зробила дурість. Її можна зрозуміти.

Напарник увімкнув кавник і підняв чашку.

– Вона могла загинути, Жас, – промовив глухо. – У цієї дівчини проблеми із самозбереженням. Якби її не помітив охоронець, вона б зараз годувала коропів!

– Вона хвилювалася! – наполягала Жасмин, відчуваючи: ще трохи – і Перс перейде до її власних «подвигів» на бойовій ниві. Це було б значно гірше, тому що достойних пояснень того, що сталося, не існувало.

– Хвилювалася? І хвилювання дало їй привід вважати, що вона, не вміючи плавати, витягне з води двометрового чоловіка, який важить принаймні удвічі більше за неї? Ця дівчина починає мене лякати, Жас.

– Може, тебе лякає те, що ти комусь небайдужий?

Писк кавника заглушив буркотливу відповідь. Жасмин не перепитувала – простягла руку по каву з твердим наміром залишити всі розмови на потім.

– Або те, що хтось взагалі здатен турбуватися про асіанина. – Перс наповнив чашку, але не віддав її. – Про нас дбали тільки в дитинстві. В очах світу асіани – монстри, з ними не може статися нічого поганого. На добраніч, Жас. – Він узяв кавник і попрямував до дверей. – Я в медпункт, до наших водоплавних.

– Гей!

– Не перестарайся з кавою. Сьогодні це моя примха.

Жасмин запустила у Перса подушкою.

– Пів на дванадцяту! – крикнула йому вслід. – Як ти потрапив у Торі-Ейл? Через огорожу?

– Через Алена Рокса. – Напарник не обернувся. – Він приїхав після мене, і його впустили без проблем. Спи, Жас. Охоронну систему випробовуватимемо завтра. Погоду обіцяють нормальну, тож ніяких купань під дощем.

– Ну і втікай, герой-рятівник! Не дбають про нього, бач який! А як же я? Мого піклування замало?

– Твоє піклування і під мікроскопом не помітиш. – Перс затримався на порозі. – Чи нічні повідомлення із запитанням: «Ти живий, Персику, а то я не знаю, чи замовляти велику піцу?» теж рахуються?

Друга подушка потрапила в двері, що вже зачинилися. Жасмин незворушно вилаялася, вмазала кулаком по спинці дивана і пообіцяла собі, що не буде ні заздрити, ні огризатися. Друг має рацію: вона, як і будь-яка вихована в асіанському суспільстві людина, не звикла до опіки. З дитинства її питали не: «У тебе все добре? Ніхто не ображає?», а «У тебе все гаразд? Нікого не покалічила?». Це накладало помітний відбиток на сприйняття світу.

– Тільки ти завжди був на моєму боці, Персику. Не смій морочити йому голову, Сніжко. Не смій!

У порожній кімнаті слова пролунали дещо жалюгідно й самотньо. Жасмин плеснула в долоні, проганяючи нудьгу, і визирнула у вікно. Жах, а не погода! У таку негоду люди закутуються у плед і мріють про сонце.

Майже всі люди.

«Азаль. Ти шукала те, чого не було. Щось життєво важливе. Предмет, заради якого ти повернулася в Торі-Ейл і ледь не потонула. Що це, га? Щось, пов’язане з Роксами? Ти могла б покривлятися і попросити охорону використати сканер, але вибрала зберегти інтригу. Тобто йдеться про щось незаконне? Не здивуюсь. Далі – цікавіше. Ставок чистий, і варіантів лише два: або в нього нічого й не кидали, або хтось тебе випередив. Отже, постають три питання: «Хто?», «Що?» і «Навіщо?». Як щодо відповідей? Чесних, прямих, недвозначних відповідей? Зачекай трохи, Азаль, правду я з тебе дістану. Завтра».

Жасмин вимкнула світло і повернулася на диван, почуваючись руїною. Добре, що Флора погодилася переночувати в медичному крилі. Бачити нікого не хотілося, та й самота – найкращі ліки для побитої самооцінки.

Сон не йшов, проте на п’ятисотій порахованій вівці накотила дрімота. Жасмин лежала нерухомо, слухала власне рівне дихання і мляво розмірковувала про те, чи може людині снитися, що вона спить.

Промінь світла майнув за заплющеними повіками, і Жасмин невдоволено подумала, що Перс повернувся надто рано. Сидів би біля лікарняного ліжка своєї дорогоцінної віандійки, а не тинявся тут, коли дехто щосили намагається заснути і не гризти себе…