14.3

Нові утеплені дощовики зберігалися в заводському пакуванні. У Торі-Ейл необхідні в господарстві речі закуповувалися великими партіями, а коли термін придатності добігав кінця, їх замінювали без жалю, добре що Роксам належали як заводи побутової хімії, так і підприємства з переробки сміття.

Флора накинула на плечі яскраво-синій дощовик, притиснула до грудей інший – більшого розміру, сліпучо-зелений, і потяглася за згорнутими в рулони білими рушниками. Не дістала (вони були на верхній полиці стелажу), тож принесла пластиковий табурет і видерлася на нього з твердим наміром не здаватися і довести всім: інфантильних квіточок тут немає, є лише практичні розсудливі дівчата, які легко допоможуть із будь-яким завданням і знайдуть вихід навіть із безнадійної ситуації.

Як на зло, рушники розкотилися від першого ж руху, за ними водоспадом впали зубні щітки і прогуркотіли тюбики шампуню.

«Начхати! Потім приберу і вибачуся!» – Флора схопила кілька випадкових рулонів і поспішила до виходу, часом необережно наступаючи на інші.

До порога залишалося не більше метра, коли під ногу потрапило щось набагато твердіше за звичайну тканину, та ще й округле, що миттю позбавило рівноваги і змусило проїхатися долонями по шорсткій стіні, обдираючи шкіру.

– Пляшка?

Все правильно: з підозрілого рулону виглядала шийка пляшки, причому опечатана.

Флора розгорнула рушник носком туфлі. За останній тиждень вона добре засвоїла просту істину: ніхто не застрахований від підстави, але краще не полегшувати лиходіям життя, хапаючи голими руками все підряд.

– Пляшка… – прошепотіла розчаровано. – Колекційне віскі з Елісти. Дивно…

Ділен Рокс на випивці не економив, і у винному льоху Торі-Ейл зберігалося чимало унікальних зразків алкоголю, проте ніхто навіть помилково не помістив би захмарно дорогу пляшку в підсобку.

«Побутові крадіжки переходять на новий рівень», – підсумувала Флора.

Усі знали: списане майно особняка розбирає прислуга, і зазвичай «списання» відбувається задовго до закінчення терміну придатності чи гарантії. Але одна річ – взяти кілька господарських дрібниць, і зовсім інша – замахнутися на персональну власність господаря будинку. Такого Рокс не пробачив би. Знищив би злодія без роздумів, і про сім’ю його не забув би. Він дорожив репутацією і добивався поваги будь-якими методами.

– Пані Даньято? – На порозі, напевно прикликаний шумом, з’явився управитель. – Усе гаразд?

Флора заперечливо похитала головою і вказала на рушники, що розсипалися.

– Скільки тут? Я бачу щонайменше п’ять пляшок. Ви знали про це?

– Вже пізно, пані Даньято. Дозвольте провести вас до вашої кімнати.

«Ліам Рут у справі. Він надто спокійний як для того, хто виявив у себе під носом злочин», – напрошувався висновок.

– Прошу за мною, пані Даньято, – голос управителя став різкішим. – Вам тут нічого робити.

– Тому що я заважаю вашим поплічникам усе прибрати? – Флора постаралася вирівняти дихання, проте хвилювання наростало. – Як давно це триває? Хто вам допомагає? Ділен Рокс дізнався, що його обкрадають, і зажадав від вас пояснень?

– Не меліть дурниць! – На довгастому обличчі Ліама не здригнувся жодний м’яз, і лише лють у тоні видавала його почуття. – Як ви смієте розкидатися звинуваченнями? Думаєте, коли обманом оселилися тут, то маєте право мені вказувати?

Флора схопила пляшку, завбачливо тримаючи її рушником, і тицьнула під ніс управителю.

– Рокса вбили пляшкою з цієї партії, – прошипіла, відчуваючи нереальну легкість у всьому тілі і ясність думок. – Збіг? Доведіть!

– Я не зобов’язаний нічого доводити.

– Теорії щодо смерті Рокса залучають навіть магію, але, можливо, все набагато банальніше? Ви ж якось обходили камери, виносячи віскі, тож могли обійти й ті, що біля кабінету. А далі справа техніки та розпачу, так? Чим він погрожував? Казав, що зітре з лиця землі навіть згадку про вас та ваших близьких? Ви запанікували і…

Ліам тупнув ногою і відкинув шампунь, що підкотився до нього.

– Досить! – гаркнув, бризкаючи слиною. – Це нахабна брехня!

– Інспектор назве це версією.

Управитель закотив очі й розреготався.

– Наївне дитя! – вигукнув зневажливо. – Інспектор назве версією яку завгодно нісенітницю, аби відвести підозри.

– Алена намагалися підставити стільки разів, що я повірила в його невинність, – відрізала Флора.

Її співрозмовник здивовано підняв брову.

– Ален? – вимовив задумливо. – Ален Рокс? До чого тут він? У Ільса теж гріхів вистачає, тож землю він риє насамперед заради себе. Як думаєте, що озлило б Ділена Рокса більше: зникнення пляшки вартістю п’ятдесят тисяч віанітів чи зникнення людини, в яку вкладено мільйони?

– Ви зізнаєтеся в крадіжці? – Це скидалося на обман чи якусь стратегію.

Ліам підібрав один із рушників і витер піт із чола.

– Зізнаюся у використанні службового становища в особистих цілях, – сказав сухо. – Готовий вислухати осуд і сплатити штраф. Можете викликати охорону і запротоколювати своє відкриття.