Розділ 13.1. Лада Ши

До обіду забрали і труп, і вбивцю. Значна частина публіки, що застрягла в Торі-Ейл, теж поїхала, незважаючи на негоду і штормове попередження.

Керн Грон зник одним із перших, причому разом із Андрою Лью. Б’єн Зарек полетів після них, за ним – актриса Енда Шерк і її чи то онук, чи коханець, чи доглядальник. Азаль зі своїм чоловіком, чиїм ім’ям Жасмин так і не спромоглася поцікавитись, ліниво вешталися садибою в очікуванні таксі. Самон Ейт на люди не з’являвся і тікати начебто не збирався.

– Сьогодні в планах гаманець і форель, Персику. Розколемо старого пенька, га?

Напарник мав поганий настрій (здається, не варто було кпинити на тему того, що він уже сниться полохливій віандійці в кошмарах), а тому висміяв цю ідею і нагадав: якщо за одну добу неподалік злої неврівноваженої асіанки станеться друге вбивство, цього не владнає навіть Ален.

– Не бурчи! Що б ти не думав, та на Віанді є справедливість.

– І ця справедливість носить діловий костюм, – похмуро погодився Перс. – Не грайся з Роксом, Жас. Обман і маніпуляції – не наш стиль. Ми завжди жили у згоді із законом без хабарів та погроз, тож житимемо так і надалі.

Він поїхав у місто – збирався відвідати адвокатську контору, яка склала заповіт Ділена Рокса, та перевірити особняк на Аві-Ейл. До сектантів заглянути, куди ж без цього… І до поліції.

– Пошукай «Хамелеонки», Персику, – попросила замість прощання Жасмин. – Гарні штуки. Шкода, що довелося віддати їх інспектору. Нам би знадобилися в майбутньому.

– Нам би й граната з висмикнутою чекою знадобилась, але ми чомусь їх не збираємо. Повернися в реальність, Жас! Ми не порушуємо закон. Ніколи. Навіть якщо треба.

День явно не склався і для Флори. Після подвигів на ігровій ниві та чесного розподілу нагороди (двадцять відсотків – власниці акаунту, решта – виконавиці) вона стала надто задумливою та розсіяною. Занурилася в інфомережу, почала моніторити закони та форуми про вікові рейтинги, завела діалог із якимсь активістом, що боровся проти свавілля «Олімпікуса»… Загалом, вона мала набити чимало гуль, переконатися у своєму безсиллі, трохи позлитися на несправедливість Всесвіту й забути про все.

Жасмин не сумнівалася, що спрацює саме цей сценарій. Колись вона теж рвалася протистояти абсурдній соціальній системі. Роками обстоювала чужі права, а в результаті почула щось на кшталт: «Навіщо? Хіба хтось скаржиться?».

На Віанді все набагато гірше. Планета котиться в пекло, традиції посилюються, патріархат не за горами, а років за десять сюди взагалі може прийти монархія. Більшість плює на зміни і вважає, що їх це не торкнеться, ну а молодь бачить у розкутому «Олімпікусі» дух революції й охоче підтримує наймерзенніші проекти – суто з протесту проти існуючого стану речей.

Залишивши Флору сперечатися з віртуальними співрозмовниками і сподіваючись, що їй не трапиться хтось із основним аргументом «самадурепавинна», Жасмин приклеїла на двері сигналку (гарний девайс – якщо спрацює, виття сирени й мертвого підніме) і попрямувала в гостьове крило, щоб якщо й не вибити з Ейта щиросерде зізнання, то хоча б розжитися залишками форелі і дізнатися, де він купив таку відгодовану рибу.

Сьогодні комбінезон із підсвічуванням вирушив у пральню, тому «ненормальна асіанка» (саме це визначення найчастіше звучало в шепоті за спиною) нічим не виділялася з натовпу. Вовняний светр кавового кольору, чорні бриджі, світлі кеди – вона була звичайною, і люди не кидалися геть, як від зачумленої.

А даремно.

Худенька мініатюрна жінка років тридцяти збігала вниз сходами, необачно налетіла на Жасмин і злякано скрикнула, впізнавши перешкоду.

– Ой! П… Про… Перепрошую!

Іншим часом вона почула б у відповідь щось на кшталт: «Нічого страшного, обережніше на сходах», проте події минулої ночі помітно позначилися на атмосфері, що панувала в Торі-Ейл.

– Ви – секретарка Ділена Рокса, правильно? – Жасмин сподівалася, що не помилилась. – Лада Ши. Ви живете за кілька кімнат від Флори Даньяти. Що ви робили на гостьовому поверсі?

– Не ваша справа! – несподівано грубо відрізала секретарка.

Якби вона сказала це тиждень тому, Жасмин захопилася б її сміливістю перед жахливими асіанами, та зараз агресія співрозмовниці мала зовсім інше забарвлення.

– Ви когось убили, пані Ши? Якщо Самона Ейта, це погано. У мене до нього є три життєво важливі питання.

– Що за дикі жарти?!

Голос Лади переповнювало обурення, проте темні розкосі очі дивилися напружено, крила тонкого носа тремтіли від хвилювання, невеликий рот кривився, безуспішно намагаючись показати зневажливу посмішку. Жінка була вкрай блідою, і яскраво-червона помада на її губах виглядала неприродно, вилиці здавались надто гострими, на лобі виділялися неглибокі зморшки.

– Гаразд, із убивством я, можливо, й переборщила. Але вигляд у вас винний, пані Ши. Порушували закон?

– Я покличу охорону! – у тоні секретарки з’явилися жалібні нотки.

– Кличте. І поліцію заразом. Вам же нема чого приховувати, чи не так?

Лада похитнулася, навалилась на поручні. Біла сукня з широким подолом робила її схожою на героїнь старих картин – витончених дам із тугою у погляді та карликовим песиком на колінах.