12.4

***

Вісім років тому суддя Евін Псарк був шанованою людиною із залізобетонною репутацією. Шикарний особняк у кварталі еліти, солідна посада, любляча дружина, шістнадцятирічна красуня-дочка, приятелі з вищого товариства – що ще потрібно для щастя?

Суддя вважав, що фортуна про нього дбає. Його одногрупники і товариші по службі так і не вибилися в люди, а він вітався за руку і з першим віандійським багатієм Діленом Роксом, і з найперспективнішим політиком Віанди (за версією журналу «Влада і совість») Керном Гроном, і навіть із президентом Аруелем Еспатою! Засмучувало одне: Псарку треба було брати участь у справі, яка зачіпала інтереси цієї трійці. Зачіпала не дуже сильно, проте Рокс пишався своєю кришталево чистою діловою історією і постійно натякав, що обвинувальний вердикт його невимовно засмутить.

Тоді суддя дорожив честю і не визнавав хабарів. Він поговорив із Роксом відверто, і той, здавалося, зрозумів життєву позицію співрозмовника. Більше сумнівних пропозицій не надходило, і Псарк вирішив, що вони з Діленом Роксом розійшлися мирно, без образ, як справжні джентльмени.

За місяць до початку слухань дочка судді почала розпитувати його про те, куди підлітку можна звернутися зі скаргами на домагання. Йшлося про її однокласницю – сімнадцятирічну Лізу Есвік, яка нещодавно залишилася без батьків і яку переслідувала дуже важлива людина.

Псарк запросив ту дівчину до себе додому і пообіцяв простежити, щоб її заява не загубилася і не обернулася проти неї самої. Нехай лише назве ім’я кривдника! Але двогодинна розмова закінчилася нічим – Ліза клялася, що недоброзичливець знищить її, якщо запідозрить у доносі, і просила знайти «інші способи» з ним упоратися.

Вона приходила ще кілька разів. Довго сиділа у вітальні, багато плакала і скаржилася… Потім раптом зникла.

Дочка запевняла: Ліза втекла з Віанди, як не раз погрожувала вчинити.

Суддя повірив у цю версію.

Точніше, побоявся розглядати інші.

За тиждень до старту справи Рокса випливло повідомлення Лізи Есвік, залишене в соцмережі. Вона прощалася з усіма знайомими і говорила, що йде назавжди через «чоловіка з верхівки», який зруйнував її життя.

«Бідна дівчинка… Чому я не постарався їй допомогти?» – подумав Псарк, та й повернувся до рутини.

Наступного дня його заарештували та ославили на всю планету як розбещувача малолітніх. Доказами стали свідчення сусідів, які бачили Лізу біля його будинку, записи дорожніх відеокамер, особистий блог дівчини (під час слідства визнаний підробленим) та її власні слова.

Це стало сенсацією. Заголовки новин рясніли фразами «хтивий чиновник» та «бідна сирітка». Якби суддю не тримали під замком, натовп би його лінчував.

Вже у в’язниці він дізнався, що справу Рокса вирішили не на користь позивача. Згодом і звинувачення Псарка розсипалось як картковий будиночок. Ліза зізналася у лжесвідченні, пообіцяла назвати ім’я справжнього злочинця і… зникла знову менше ніж за пів години після сенсаційної заяви. Цього разу остаточно.

Суддя повернувся на волю з твердим наміром домогтися справедливості, але з’ясувалося, що за кілька місяців світ змінився.

Незважаючи на виправдання та відновлення на посаді, ім’я Евіна Псарка було вкрите брудом. Принцип «чи то він вкрав, чи в нього вкрали» спрацював ідеально. Суддя запам’ятався Віанді як безсоромний проноза, що зумів вийти сухим із води.

Це повністю перекроїло його долю. Пристойні люди не хотіли мати з ним справ, і водночас до нього липли покидьки, розраховуючи на розуміння. Через пів року навіть дружина не витримала такого життя і пішла, повернувши собі дівоче прізвище. А от дочка із азартом почала докопуватися до істини, і закінчилося її розслідування лікарнею та штучним оком.

До того фатального дня Псарк терпів неприємності без скарг і зривів. Він розумів: за всім стоїть Ділен Рокс, і наступного разу буде ще гірше. Але побачивши побиту до невпізнання дочку, суддя оскаженів і відвідав Торі-Ейл.

– Діти – це не до мене, – відкинув звинувачення Рокс. – Я не воюю з дітьми і не бігаю за німфетками. Слово честі.

– Тоді хто це зробив? Хто вбив Лізу Есвік і покалічив мою дитину?!

– Той, кого ви ніколи не дістанете. І я не дістану, якщо вас це втішить. Змиріться. Забудьте про все, особливо про Лізу. Вона жива і буде у безпеці доти, доки її ім’я забуте.

Суддя не забув і не змирився. Він копав і копав… Безуспішно. А коли його дочка отямилася, то назвала ім’я кривдника Лізи. Осиротілу сімнадцятирічну дівчину переслідував Аруель Еспата, один із друзів Ділена Рокса і діючий віандійський президент.

Ця людина і справді була поза досяжністю. Довгі роки Псарк спостерігав за ним і шукав компромат, проте доля та вишколені помічники надійно оберігали брудні таємниці Еспати.

Ну а вчора судді випала чудова можливість помститися. Він скористався нею, бо втомився вірити у правосуддя. А ще тому, що за три місяці до цього його дочку, що так і не припинила розшукувати Лізу, знайшли мертвою у громадському парку. Алергічна реакція на укус комахи, типовий нещасний випадок… І всім було начхати, що вона видряпала нігтем на власній руці ініціали А. Е.