Розділ 12.1. Евін Псарк

Флорі снилося, що вона робить непробачні дурниці. Сновидіння майже не запам’яталося, розсіялося зі світанком як неясний міраж, але перші хвилини після пробудження її мучило стійке відчуття того, що нещодавно сталося щось неправильне, дуже бентежне і взагалі незвичайне.

«Нічого не було. Це просто сон. Випадкові образи, які через стрес немислимо поєдналися і не означають зовсім нічого», – на жаль, самонавіювання чудово працювало з кошмарами, проте не могло стерти з пам’яті асіанське татуювання на смаглявій шкірі, смак твердо окреслених наполегливих губ, тепло міцного тіла і запах лимонних льодяників.

Флора почекала деякий час, сподіваючись, що залишки сумнівного сновидіння остаточно заберуться геть, і вилізла з ліжка.

«Ні, я не збожеволіла. Це через підземелля спрацювали інстинкти. Як у тій передачі про тигрів із Землі, що лінуються розмножуватись у комфортній і безпечній неволі. Тваринним світом правлять самозбереження та продовження роду, людським – те саме плюс гроші. Я згадала, як ледь не загинула, і почала заглядатися на найсильнішого самця в стаді Торі-Ейл. Це вже минулося. Ну чи скоро минеться», – Флора зраділа, що нікого з асіан немає поблизу, і вирішила, що прохолодний душ не тільки підбадьорить тіло, а й прояснить думки.

Як на зло, нічна фантазія міцно вкоренилась у голові, і навіть перегляд місцевих новин не зміг її розвіяти. Проте сенсацій ранковий випуск не приніс.

Буря прийшла, буря пройшла, буря пішла – складалося враження, що інші події Віанду не хвилювали. Щоправда, у розділі «Світське життя» трохи побалакали про несподівану вагітність Андри Лью і кількома словами згадали передчасну смерть Сенріка Ясноокого, проте говорили про це без звичайного азарту.

Поснідала Флора поживною пігулкою і потайки трохи поностальгувала про старі добрі часи, коли можна було без побоювань ходити в їдальню Торі-Ейл і насолоджуватися шедеврами кулінарного мистецтва від найкращого шеф-кухаря Віанди. Звісно, готував він лише для сімейства Роксів і зверхньо дивився на інших службовців, проте Касіал їв окремо і вимагав, щоб компанію йому складали пані Даньята, в побуті «вчителька Фло», і пані Лада Ши – «секретарка Ла Ши».

У Флорі хлопчик бачив чи то старшу сестру, чи дорослу подругу, а от Ладу Ши підштовхував до роману зі своїм батьком – як у сімейних фільмах, де добра працьовита секретарка має всі шанси завоювати серце боса. Вона посміювалася зі старань Касіала, але терпіла «випадковості» і «збіги», які Ділен Рокс навіть не помічав.

«Діти швидко ображаються і так само швидко ростуть. Не хочу вчити хлопчика реальності надто рано. Хай поживе у казці, доки може. Я подорослішала років у шість, зате тепер уникаю відповідальності та уподобань. Нікому не потрібне таке життя», – зізналася якось Лада.

Після від’їзду Касіала вони з Флорою не перетиналися. Секретарку теж звільнили. Викинули на вулицю швидше, ніж охолонуло тіло її працедавця. Але в заповіті Ділен Рокс залишив їй якийсь дріб’язок, тому вчора вона була на похороні. Похитувалася осторонь поряд із водієм Рокса (найімовірніше, теж безробітним), нервово м’яла в руках ремінець сумочки… Треба було підійти і запитати, як справи, але Флору займали власні проблеми, тож зараз її мучила совість за черствість.

Двері відчинилися і зачинилися з гучним стуком.

– Чудова нічка, чи не так? – Надзвичайно бадьора Жасмин шпурнула на стіл металеву тацю, накриту опуклою кришкою. – Хто б міг подумати!

– Це був звичайний сон! – палко запевнила Флора. – Сон!

– Кому звичайний, а кому вічний. – Асіанка зняла кришку, і кімнату наповнив аромат свіжозапеченої риби. – З мене – сніданок та новини, з вас – ще одне підземне побачення з Аленом Роксом. Або не підземне, але розговорити його треба, а я вмію це робити лише за допомогою розжарених голок. Жарт, якщо що. Плоскогубці набагато ефективніші.

Флора поворушила носом, принюхуючись до манливого запаху справжньої їжі. Трохи прянощів, свіжа зелень, щось терпке і гостре… Кулінарія давно стала розвагою, а не необхідністю, тому мало хто міг би відразу визначити інгредієнти. Та й навіщо? Страва парувала, пахла дуже смачно, тож яка різниця, хто і з чого її зробив?

– Звідки це?

Жасмин встромила в риб’ячий бік виделку і забралася від столу.

– Безпеку гарантую, – промовила, падаючи в крісло і витягаючи ноги. – Самі ловили, самі готували… Знаєте приказку? Якщо хочеш щось зробити добре, зроби сам. Смачного!

Флора обережно, намагаючись не зачепити кістки, відколупнула шматочок, посипаний дрібним довгастим насінням, і відправила його в рот.

– Неймовірно! – вигукнула, відчувши смак і беручись до їжі з небувалим завзяттям. – А хіба шеф-кухаря не звільнили?

– Звільнили. – Асіанка ввімкнула віртуальну клавіатуру і переглядала пошту на найближчому екрані. – Чим ви слухаєте, Сніжко? Кажу ж, це ми з Персиком зробили. У сенсі, готував він, а форель у Самона Ейта відібрала я. Вона все одно не вижила б, та й інспектор не збирався приєднувати її до доказів. Що таке? Забагато перцю? Принести води?

– Дякую, не треба. – Флора відвернулася, щоб приховати почервонілі щоки, і прокашлялася. – Що з новинами?

Новини полягали в тому, що, по-перше, вночі сталося вбивство, по-друге, вбивцю спіймали, по-третє, він підписав щиросердне зізнання, і, по-четверте, назвав дев’ятьох людей, які роками бажали Ділену Роксу, Аруелю Еспаті та Керну Грону здохнути на смердючому смітнику.