Розділ 11.1. Смерть

«Вибач, Персику, але «невидимка» зачекає. До ранку маю особисте життя. Бери приклад, напарнику. Знаю, тобі подобається полохлива віандійка, от і користуйся моментом», – Жасмин перечитала відправлене повідомлення і подумала, що варто було підібрати інші слова.

Перс не дурень, фальш учує миттю… Але загалом вона й не збрехала, лише трохи прикрасила дійсність і приховала ключову деталь. Суто технічно це не обман.

– Що коїть ненормальна асіанка? – пробурмотіла покоївка, що трапилась на поверсі господарів Торі-Ейл. – Зовсім дах потік… Як її тільки сюди пустили?

Жасмин вишкірилася і привітно помахала їй вільною рукою.

– Як життя? Гості втомлюють? – запитала привітно.

Коридор миттю спорожнів.

Вона зручніше перехопила згорнутий рулоном товстий килим, який несла на плечі, і стукнула ногою у двері спальні Алена Рокса. Стулка від’їхала майже тієї ж миті, ніби тут чекали пізніх візитерів.

– Чого тобі, асіанко? – Рокс ще не переодягнувся до сну, та й вигляд мав на подив бадьорий. – Вашу Флору я і пальцем не чіпав, за чудасії Андри відповідати не збираюся. Чи ти нарешті визначилась із ціною? І скільки ж ти коштуєш?

– Все складно. Можна увійти?

Не дочекавшись відповіді, Жасмин переступила поріг і обережно поклала килим на підлогу.

– Не питаєте, що це?

– А маю? – Рокс і бровою не повів. – Не впевнений, що хочу знати відповідь.

– Впевнена, що не хочете. Але можу порадувати: це ваш шанс подружитися зі мною. Не цікаво?

Ален прикусив губу і похитав головою:

– Анітрохи. Ні краплі. Забирайся геть.

– Допоможіть це владнати, і я стану вашим дресированим песиком, – рівним тоном запропонувала Жасмин.

Він здригнувся всім тілом і мимоволі подався вперед, розглядаючи плямистий килим із напіввідірваною етикеткою на вивороті.

– Там що, труп? – зареготав грубувато. – Не набивай собі ціну. Повір на слово, хоч би що ти планувала, це не спрацює.

– Вірю. Тому й пропоную чесну угоду.

– Спатимеш зі мною? Пізно. Моя пропозиція вже неактуальна.

– Я буду на вашому боці, пане Рокс. Самі знаєте, майже всі, хто гостює в Торі-Ейл, зрадіють вашому краху. Ви живете, як на вулкані. Обіцяю, що не дозволю йому вибухнути. Хіба цього мало?

– Занадто багато. Чому це раптом?

Ален дивився з підозрою, але Жасмин не відвела погляд. Вона відчувала, що дихає рівно і тихо, серцебиття не прискорилося, міміка не підводила, проте співрозмовник ніби чув панічні думки, що металися в її голові. Це вибивало з рівноваги. Хотілося відкинути контроль хоч на мить, проявити ганебну слабкість і трохи побути звичайною дівчиною, що вляпалася в неприємності. Всього на кілька хвилин, не більше!

Перс зрозумів би… Він завжди все розумів. Тільки цього разу напарник має залишитися осторонь. Досить із нього віандійки, птахопоклонників, Бретта… Особисті проблеми на те й особисті, щоб не вплутувати в них тих, хто тобі дорогий.

Ален нахилився до килима і різким рухом його розгорнув.

– Ти збожеволіла, асіанко! – вигукнув недовірливо, виявивши «начинку». – Що з тобою не так?! Я ще розумію комбінезон із підсвічуванням і лексикон вантажника, але це вже повна дикість!

– Ні – відповідь на всі ваші запитання. – Жасмин дивилася йому прямо в очі. – Я не вбивала і не знаю, хто вбив. Чесно.

– Чесно?! Ти приносиш до мене труп колишнього віандійського президента, кажеш: «Це не я», і я маю тобі вірити?!

Жасмин прикусила губу і зиркнула на двері, переконуючись: стулка повністю зачинена.

– Я можу пояснити, – промовила із сумнівом.

– А я можу викликати поліцію! – Ален не зрушив з місця. – Або застрелити тебе прямо зараз і виправдатися самообороною. Ти ж абсолютно ненормальна! – Він безнадійно махнув рукою і відвернувся від розпластаного тіла. – Вип’єш? Мені не завадить щось міцне. Кава, наприклад. Бездонна чашка кави.

Жасмин заперечливо хитнула головою і присіла, щоб прикрити померлого краєм килима. Адреналін, який допоміг не розгубитися і прийняти, як нещодавно здавалося, єдине правильне рішення, почав відступати, і реальність заграла зовсім іншими барвами.

– Хоч води ковтни, асіанко. – Ален простягнув пляшку мінералки, покриту памороззю. – На тебе ж дивитись боляче. Ніколи не стикалася зі смертю, безстрашна ти наша?

– Ніколи… Дякую.

Жасмин майже відірвала кришечку і жадібно припала до води, радіючи тому, що є чим зайняти руки, а то вони чомусь раптом затремтіли. Серце нерівно смикалось у грудях, розплачуючись за хвилини надмірної стриманості. Зуби стукнули об пластик – тихо, зате з неприємним скреготом. Дихання збилося, і кожен видих виривався зі свистом.

– Буде ще гірше. – Ален, навпаки, став зібраним і незворушним. – Жас Лі Мін, гроза бандитів та невірних чоловіків, боїться мертвих… Розкажи кому, не повірять.

– А ви мені вірите?

Він без краплі поваги відсунув знову загорнутий труп ногою і навис над Жасмин як гарно вдягнений демон помсти.