Розділ 10.1. Сімейні драми

– У вас клаустрофобія, Сніжко?

– Ні! Я не боюсь! Я просто ненавиджу підземелля!

– Ясно.

Перс був на відстані долоні, але Флорі здавалося, що він повністю затуляє її від ворожого світу, і навіть холодне освітлення поряд із ним ставало теплішим, ніби підкоряючись його спокійній розсудливій силі.

Асіанин не докоряв за слабкість, не рвався опікувати як дитину, не питав про те, що сталося внизу, і не квапив. Він сидів біля стіни, поклавши руки на зігнуті коліна, дивився перед собою і не нав’язував ні допомоги, ні співчуття.

Флора була вдячна за цей перепочинок. За те, що вона могла не стежити за виразом свого обличчя і дати змогу хвилинам стерти різкість із жахливих спогадів. Перс ніби відчував, що їй потрібна заспокійлива буденність і самотність, і не влаштовував допит щодо підземних поверхів Торі-Ейл.

– Зі мною все гаразд, Персе. – Якоїсь миті Флора зрозуміла, що у вухах більше не звучать крики хлопчаків, на губах не відчувається кам’яний пил, перед очима не миготять спалахи ліхтарів рятувальників. – Дякую за турботу.

Асіанин витяг ноги і запустив руку в кишеню.

– Цукерку? – запропонував, діставши льодяник зі смаком лимона.

– Седативну? Не варто, все нормально.

– Солодку та смачну. – Перс усміхнувся краєчками губ. – Непоганий варіант, щоб покращити настрій. На Асіо смаколики замінюють випивку. Не вірите? Запитайте інфонет. П’яний асіанин – як жахіття наяву, а ситий цілком безпечний. Як для асіанина, звісно.

– Не жартуйте так.

Забувшись, Флора штовхнула його плечем і знітилась, підкоряючись нещадним інстинктам. Після недавнього переляку вони загострилися і вишукували небезпеку там, де її й близько не було.

– На що це схоже? – Перс зненацька повернувся до Флори. – Ваш страх – який він? Мене завжди цікавило, що відчувають люди поряд зі мною. Асіан часто порівнюють із блукаючими мінами: наче от плаває просторами Всесвіту десятиліттями, а трохи зачепиш – відразу вибухає. Ви теж бачите в мені міну?

«Ядерну бомбу», – могла б зізнатися Флора.

Однак це порівняння вже застаріло. Міна чи бомба – механізми, проводити з ними аналогії просто безглуздо. Таке скаже хіба що той, хто бачив асіан на екрані, – не в житті.

– На Віанді мало тварин, на моїй рідній планеті їх зовсім немає, але одного разу ми з Касіалом дивилися передачу про Землю. Там показували тигрів у Національному парку: величезних смугастих кішок, що рухалися велично й неквапливо, доки не помічали здобич. Такі гарні, на вигляд м’які та добрі, вони раптом перетворювалися на суцільні м’язи, зуби й пазурі. Чоловік, що працював у тому парку, розповідав про них із любов’ю та захопленням, але постійно був насторожі. Журналісти питали, мовляв, як же так: вони – ваші підопічні, все життя провели поряд із вами. Звідки страх? Доглядач відповів, що любить їх більше, ніж своїх дітей, але завжди пам’ятає: вони – тигри. Про це не можна забути.

– Тигри… – Перс усміхнувся і кинув у рот цукерку. – Ходять чутки, що для модифікації асіан використовували гени земних хижаків. Не вірте викривальним статтям, Сніжко. Вони шукають сенсацію там, де її нема.

– Я не це мала на увазі!

– Знаю. – Він розгриз льодяник і проковтнув шматочки. – Порівняння зі звіром не таке образливе, як із металом. Жасмин це навіть потішило б.

Флора задумливо покрутила в пальцях цукерку і розгорнула обгортку.

– Багатьох дівчат приваблює небезпека, – сказала, дивлячись у підлогу.

– Але ж не вас.

Вона зашаруділа напіврозкритим льодяником, намагаючись виграти час на роздуми.

– Я виросла на шахтарській планеті з думкою про те, що будь-якої миті хтось із моїх рідних може не повернутися додому. Тепер усе роботизовано, а років десять тому батько щодня ризикував життям. Потім ще той нещасний випадок… Не має значення. Я не люблю лоскотати нерви. Мені хочеться спокою.

– «Не має значення» – це трагедія на Віанді, що сталася вісім років тому.

Перс не питав, а констатував факт. Флора згадала, що він, напевно, чув її розмову з Аленом Роксом, і ледь помітно кивнула.

– Обвал на місці археологічних розкопок, – сказала напівпошепки, ніби гучний голос міг відлякати впевненість у собі, що майже повернулася. – Загинули двоє хлопців та екскурсоводка, я дивом вижила. Навряд чи про це писали у газетах. Моїй сім’ї виплатили величезну компенсацію за умови, що ми поїдемо і збережемо в таємниці те, що сталося. Думаю, від сімей загиблих також відкупилися. Я шукала про обвал в інфомережі, але той рік на Віанді запам’ятався лише смертю дружини Ділена Рокса та секс-скандалом за участю судді Псарка. Можна мені ще цукерку? Вони… емм… смачні.

Перс понишпорив у кишені і витяг кілька яскравих льодяників у напівпрозорих обгортках.

– Кажуть, від них неможливо відмовитися, – налякав жартівливо, кладучи цукерки на розкриту долоню Флори. – Це шрам? – Його палець легко пройшовся по тонкій білій смужці на її зап’ясті. – Чому не стерли?

Флора опустила погляд.

– Тоді було не до того, – відповіла просто. – І він мені не заважає. До того ж я ненавиджу лікарні, хай і косметологічні.