9.2

***

Ліфт, що вів на підземні поверхи, розташовувався у діловому крилі, поряд із кабінетом Ділена Рокса. Він напрочуд вдало вписувався в інтер’єр і, на перший погляд, здавався черговими безликими дверима, які давно вже ніхто не використовує. Пишна троянда в діжці частково його прикривала, посилюючи це враження.

Ален тицьнув пальцем у напівприховану колючою гілкою панель, мимохідь продемонструвавши ліву долоню, заклеєну широким пластирем. Стулки одразу ж роз’їхалися.

– Не передумали, пані Даньято?

Флора справді вагалася. Вона ненавиділа замкнутий простір і підземелля, до того ж асіани чітко визначили два головні правила виживання: не ходити самій і не усамітнюватися з Роксами. То чому ж зараз їй пропонується порушити їхні настанови, а Перс і не ворушиться? Що змінилось і чому ніхто про це не повідомив?

– Здивовані, що сторожові пси відпустили вас зі мною? – Ален ніби читав думки. – Ні, я їм не заплатив, хоча ви, напевно, припустили це насамперед.

– Нічого подібного! Жасмин сказала, що сама доплатить за можливість…

Флора замовкла, відчуваючи, що ледь не ляпнула зайвого. Звичайно, асіанка не приховувала свою неприязнь до Рокса, але доносити це йому все одно було б зрадою.

– За можливість мене зачепити? – Він, схоже, бачив Жасмин наскрізь. – Ну-ну, чекатиму. Але повернімося до вас, пані Даньято. Ви не під наглядом через це, – Ален вказав на чорну брошку, яку Перс дав Флорі перед похоронною церемонією. – Потужна камера плюс шокер плюс паралізатор і всяке таке, причому кероване дистанційно. Каюсь, інструкцію я не дочитав. Тому не хвилюйтесь і спробуйте не кривлятися дзеркалам.

– Звідки ви знаєте?!

Він першим зайшов у ліфт і натиснув найнижчу кнопку.

– Звідти, що ця брошка з лабораторій «РоксГруп» і вийде на ринок за кілька місяців. Після вчорашнього я сам запропонував дати вам щось таке. Повірте, ваша смерть не принесе мені особливої ​​вигоди.

Флора зробила крок у металеву коробку, заплющила очі і глибоко зітхнула, розуміючи: відступати пізно.

– Окрім Торі-Ейл, – нагадала тихо.

– Як щодо метафори? – голос Алена звучав трохи роздратовано. – Ви б убили людину за печиво, якщо можете викупити його, відібрати, створити умови, за яких вона сама його викине, або навіть знайти інше – смачніше, більше, менш калорійне?

Ліфт рухався беззвучно, але повільно. Флора зловила себе на тому, що нервово смикає брошку, і навпомацки притулилася до стіни.

– Яка користь від відео, якщо інфомережа вимкнулася? – сказала, аби не слухати тишу.

– Зовнішня вимкнулася, внутрішня працює нормально. – Ален не повертався до неї, даючи більше особистого простору. – Торі-Ейл – не просто будинок за сотню кілометрів від міста. Це абсолютно автономна система, здатна витримати і кінець світу. Президентський бункер не такий надійний, як наші підземелля.

Двері розійшлися, і Флора, розплющивши очі, поспішно вискочила в порожній коридор, освітлений білим матовим світлом. Від усвідомлення того, що від поверхні її відокремлюють десятки метрів, голова йшла обертом і перехоплювало подих.

– Це п’ятий поверх? – Хотілося подумати про щось інше й позбутися безглуздих страхів.

– Четвертий. У Торі-Ейл усього чотири підземні поверхи.

– Але Ділен Рокс сказав, що машина на п’ятому!

– Яка машина?

– Копіювальна! Мої речі не замінили, а скопіювали. Ну, ті, що у його спальні.

Ален засміявся, ніби співрозмовниця почала верзти дурниці.

– Любите фантастику, пані Даньято? Я здивований. Зазвичай віандійські дівчата віддають перевагу любовним романам.

– Це слова вашого батька, а не мої. Все зайняло кілька годин, не більше. Його особистий помічник це підтвердить.

– Яка наївність… – Ален докірливо похитав головою і теж залишив ліфт. – Вітаю, ви остання людина на Віанді, яка сліпо довіряла Ділену Роксу. Мушу розчарувати: вас надурили. У Торі-Ейлі немає ні п’ятого підземного поверху, ні копіювального апарату, здатного відтворити ДНК, ні відданого особистого помічника. Вас підставили старим добрим дідівським способом: заміною речей. Не ображайтесь, але ваш одяг – не ексклюзив. Майже все, з чим ви прийшли в цей дім, ви придбали в інфомаркеті «Вайлін», причому одним замовленням. Зайти у ваш обліковий запис і скопіювати список значно простіше, ніж застосовувати експериментальні технології, хіба ні?

Флора торкнулася гладкої панелі, що імітувала світле дерево, і подумки нагадала собі: підземні поверхи мало чим відрізняються від надземних. Це просто поверх. Над головою не нависають тонни землі. Якщо подумати, то тут безпечніше, ніж нагорі. Там буря і безліч роздратованих людей, а тут – заспокійлива тиша.

Занадто заспокійлива!

– Те, що ви описуєте, пане Рокс, потребує часу. Якщо не я, то хтось інший звернув би увагу, що в моїй кімнаті коїться дещо дивне.

– Звичайно. Слуги бачать усе. Вони помітили, що мій батько надто часто відвідує помешкання молодої вчительки, і зробили висновки. Прошу за мною. – Ален попрямував углиб довгого коридору, по обидва боки якого не було жодних дверей. – Пані Даньято?